Сочинение доктор живаго роман о русской революции

Сочинение «Писатель – судья своего времени»

Время – категория философская и непредсказуемая. Поэтому очень сложно и ответственно быть судьёй всего того, что совершается в родном государстве. Несмотря на это, именно писатели берут на себя эту тяжёлую ношу. Миссия нелёгкая, поскольку, как известно, нет пророка в своём отечестве. Трудность «летописания» заключается ещё и в том, что «…лицом к лицу – лица не увидать: большое видится на расстоянии». Для осознания любого события необходимо время, а его часто недостаточно у писателя, чтобы объективно оценить происходящее. Следовательно, роль судьи и его ответственность увеличивается многократно.
В этой связи вспоминается роман А.А.Фадеева «Молодая гвардия», посвящённый фактически нашим ровесникам, которые родились до Великой Отечественной войны, росли, учились, любили… А в «лихую годину» испытаний проявили и решительность, и отвагу, и героизм в борьбе с фашистами, оккупировавшими Краснодон. Талант писателя проявился и в композиции романа, и изображении героев-молодогвардейцев. Отважным Олегом Кошевым гордились. Заводной и безрассудно смелой Любкой Шевцовой восхищались и в неё влюблялись. Серёжку Тюленина ставили в пример. А газеты трубили о том, как талантливо и правдиво художник показал то грозовое время. Этим произведением зачитывались все. По роману был снят кинофильм. Почти все театры включили в свой репертуар «Молодую гвардию». И вдруг как гром среди ясного неба прогремело известие, что писатель исказил события, изобразил этот исторический отрезок времени неверно.
Почему это произошло? Сегодня ответ прост и очевиден. Слишком мало времени минуло с тех страшных событий. Не были ещё рассекречены все документы о деятельности подпольной комсомольской (и партийной) организации. Фадеев же писал роман по свежим следам, по «заказу партии», которая требовала от писателя как можно скорее написать «показательный роман для воспитания подрастающей молодёжи». Значит, быть судьёй своего времени сложно и в определённой степени опасно? Скорее всего, да. И тем не менее фиксировать время, на мой взгляд, необходимо. Иначе как узнать о годах и столетиях, в которых мы не жили?!
К сожалению, люди «времена не выбирают, в них живут и умирают». Человечество пережило не одну историческую бурю и не одно поколение получило оценку писателей — судей. М.А. Шолохов, не понаслышке знавший и понимавший период Гражданской войны на Дону, пишет цикл рассказов об этом периоде («Донские рассказы») и роман-эпопею «Тихий Дон», ставший, по-моему, энциклопедией жизни и борьбы казачества за свою свободу и независимость.
Писателю М.А.Шолохову было легче, чем А.А.Фадееву, давать исторический комментарий этому событию. Сам из казачества, он в тонкостях знал и понимал то, о чём писал. Поэтому являться «судьёй своего времени» Михаилу Александровичу Шолохову было проще.
Начало двадцатых годов в донских степях. Красные – белые. Белые – красные. Власть меняется чуть ли не каждый месяц. Григорий Мелехов, главный герой романа, как былинка в степи, мечется из одного стана в другой. Где правда? За кем идти? Какому отечеству служить верой и правдой? Ощущение такое, что сам автор находится в поиске ответов на поставленные вопросы. Объективно описывая происходящее, писатель-судья даёт оценку своему времени. И читатель соглашается с ним. Происходит то редкое единение читающего с пишущим.
Пролетают годы, десятилетия, века. Время всё расставляет по своим местам. Переосознание того, что стало историей, помогает жить в настоящем и намечает пунктиры движения в будущее. И от того, насколько правдив был писательский суд времени и людей, живущих в нём, зависит судьба целых поколений. В народе говорят: «Не суди – не судим будешь». И всё-таки есть смелые творцы, которые не боятся оценивать то, что так свежо и близко. И за это им большое спасибо!

Сочинение на тему «Время и Мы»

Современный человек живет в стремительном времени. И ему часто очень сложно вырваться из этого бурного потока. У него порой нет времени на то, чтобы осмыслить настоящее. Жизненный темп настолько велик, что современному человеку даже некогда подумать о будущем. Между тем, не зря говорят, что если ты не думаешь о своем будущем, у тебя его никогда не будет. Ведь будущее слагается и зреет в настоящем.
Что же такое «время» и «мы»? Какие отношения существуют между нами? Какое значение имеет для нас прошлое, настоящее и будущее? Как они влияют на нас?
В одном из своих стихотворений поэт В. Маяковский написал: «Паше время трудновато для пера». Возможно, он был прав. Но В. Маяковский был футуристом. А у футуристов мы скорее найдем отрицание всяческих традиций и авторитетов, чем поэтизацию связи времен и поколений. Трудно не согласиться с поэтом лишь в одном: о себе и о своем времени писать и говорить действительно трудно. Для того чтобы как можно более объективно оценить день сегодняшний, надо четко представлять себе свое место в мире, уметь посмотреть на себя и на все, что тебя окружает, со стороны. А это непросто.
В произведениях русской литературы основным компонентом является не время, а пространство. Время в русском национальном космосе всегда вторично. Есть, конечно, и некоторые исключения. Например, роман Б. Пастернака «Доктор Живаго». Мне кажется, что главный герой здесь как раз время, потому что поступки и характеры героев определяются именно им. Автор описывает революционные события во всей их обнаженной сложности, в острой борьбе старого мира с новым. И в этом расколотом времени живет, страдает, мучается главный герой.
Живаго не вмешивается в ход событий, он как бы плывет по течению революционного времени — мощному, стремительному. Революция перевернула его жизнь. Старый, привычный мир рухнул, а в новом он так и не нашел для себя места. Но в революционном вихре Живаго сумел сохранить чистой душу.
Революционная эпоха отражена в творчестве многих русских писателей. Одни из них выступали в качестве строгих и беспристрастных летописцев. Понимая историческую значимость момента, они пытались запечатлеть хронику бурных событий. Другие, как М. Булгаков, анализировали ситуацию, стремились ответить на вопрос: как такое могло произойти? «Белая гвардия», «Бег», «Собачье сердце» — вот далеко не полный перечень произведений писателя, где «в терновом венце революции» переплетаются судьбы героев. Взять хотя бы повесть «Собачье сердце». В силу своего воспитания и образования профессор Преображенский не признает пролетариат. Ему претит идеология толпы, основное оружие которой не разум, а слепая ярость, разрушающая все вокруг себя. Несмотря на это, он собственными руками создает Шарикова, в образе которого, словно в зеркале, отражается вся уродливость нового времени и карикатурность новых хозяев страны и жизни. Невоспитанность, хамство, торжествующее невежество, неудержимое стремление к разрушению и отрицание всего, что было достигнуто Россией, — все это обрело в образе Шарикова сатирическое звучание.
Шариковы захватили власть. Но они не бессмертны. Их можно победить если не силой, то разумом. Профессор Преображенский вступает в схватку со временем, обращает его вспять и снова превращает Шарикова в безобидную дворнягу.
«Времена не выбирают, в них живут и умирают», — сказал русский поэт А. Кушнер. Да, на время бесполезно жаловаться. Мы приходим в этот мир, и главное — не потеряться в нем, суметь достойно вынести все, что предназначено нам судьбой.

Сочинение на тему «Время»

Время… Что это такое? Что оно значит в жизни человека? Как отвечали на этот вопрос великие ученые? Например, для Платона время – это божественная вечность, разделенная на дни , годы. Аристотель видел во времени число, меру движения и покоя, а Альберт Энштейн писал о времени как о физической реальности, меняющей свой бег вследствии движения тел.
Но сегодня мне бы хотелось говорить о времени как об отрезке человеческой жизни. Время – самая главная ценность нашей жизни. Оно может изменить человека либо в лучшую, либо в худшую сторону. Оно помогает пережить тяжелые жизненные потрясения. Время постоянно уносит старое и приносит новое и неожиданное. Но подчинить его себе мы не можем: оно не зависит от нас. Мы просто можем выработать правильное отношение к нему. За время, которое мы живем на земле, мы должны успеть многое: добиться намеченной цели, узнать свое предназначение, оставить после себя добрую память. Все это мы успеем, если правильно распорядимся своим временем.
Для того, чтобы подробнее рассмотреть влияние времен на человека, обратимся к произведению А.П.Чехова «Пари». В нем мы можем проследить, как герой в течение пятнадцати лет жил в одиночестве. Он остался наедине со временем. Молодой двадцатипятилетний юрист заключил пари с богатым банкиром, чтобы через пятнадцать лет получить два миллиона.
Автор расписывает по годам , чем занимался молодой человек в одиночном заточении. Первый год он сильно страдал от скуки. Во второй год слушать музыку, начал читать исключительно классику. В пятый год только ел, пил, лежал. По ночам садился что-то писать, но под утро разрывал все написанное. На шестой год занялся изучением языков. На девятый — читал Евангелие, занялся историей религий и богословием. В последние годы герой читал чрезвычайно много, занялся естественными науками.
За эти годы он стал мудрее, изменил отношение к ценностям жизни. И если пятнадцать лет назад ему были важны только деньги, то сейчас он презирал их. Все эти годы молодой юрист зря не тратил время. Он много читал, совершенствовался. Время дало ему многое. Он стал совершенно другим человеком.
Таким образом, я могу заключить, что время очень важно в нашей жизни. Мы должны помнить о его ценности. Мы должны его беречь, уметь распоряжаться им и тратить его только на то, что имеет смысл.

Збірник задач за 10 клас з фізики римкевич зимова вірша аналіз ніч пастернака літні вправи для 1 класу.

«Зимова ніч» Пастернак. Вірш «Зимова ніч» «Зимняя ночь» Пастернак на русском. «Зимова ніч» Пастернак аналіз «Зимова ніч» Пастернак аналіз вірша Вірш «Зимова ніч» Бориса Пастернака — один з кращих і найвідоміших його творів. Віршовий розмір «Зимова ніч» — ямб Художні засоби «Зимова ніч» метафори (жар спокуси, слізьми із нічника), уособлення (зліталися тіні, Ліпила віхола. Читать далее. «ЗИМНЯЯ НОЧЬ» Б. Л. ПАСТЕРНАК ЗИМНЯЯ НОЧЬ Мело, мело по всей земле Во все пределы. Свеча горела на столе, Свеча горела. Как летом роем мошкара Летит на пламя, Слетались хлопья со двора К оконной раме. Метель лепила на стекле Кружки и стрелы. Борис Пастернак: лирика жизни Февраль! Достать чернил и плакать… Б. Пастернак Ученик Скрябина, сам великолепный музыкант, Пастернак в своих лирических стихах одновременно и музыкален, и прост. Если добавить к этому главную примету Скрябина — цветность, то, кроме цветности, которая всегда присутствует, второй характеристикой поэзии. Анализ стихотворения Бориса Пастернака «Зимняя ночь» В 1946 г. Борис Пастернак пишет стихотворение «Зимняя ночь». Совсем недавно закончилась война. Казалось, наступило спокойствие! Но бури мировых потрясений не утихли. Давайте вернемся к стихотворению и посмотрим, что хотел сказать автор читателю, какие мысли он выразил в стройной череде. «СВЕЧА ГОРЕЛА НА СТОЛЕ, СВЕЧА ГОРЕЛА…» Б. Пастернак Свеча горела на столе, Свеча горела одиноко… — Пропела девушка. Она тихо переступила через порог дома и задума­лась. Опустевший дом, поблекли занавески на окнах, вся Комната В черном цвете. Катерина думала о своем любимом, ушедшем на вой­ну, без него дом. Краткое содержание Доктор Живаго Б. Пастернак Б. Пастернак Доктор Живаго Когда Юрин дядюшка Николай Николаевич переехал в Петербург, заботу о нем, в десять лет оставшемся сиротой, взяли другие родственники — Громеко, в доме которых на Сивцевом Вражке бывали интересные люди, и где атмосфера профессорской семьи. Краткое содержание романа «Доктор Живаго» Б. Пастернак (Сокращенный вариант) Роман (1955, опубл. 1957, в СССР — 1988) Когда Юрин дядюшка Николай Николаевич переехал в Петербург, заботу о нем, в десять лет оставшемся сиротой, взяли другие родственники — Громеко, в доме которых на Сивцевом Вражке бывали интересные люди. Своеобразие поэтического виденья Пастернака Счастливая судьба была предначертана Пастернаку. Дружная семья профессиональной пианистки и оригинального талантливого художника с самого детства лелеяла будущего поэта нежными мелодичными звуками, богатством красок и цветов.

В доме художника Пастернака собиралась русская богема, которая также влияла на впечатлительную душу. Философская проблематика одного из произведений русской литературы XX века Есть что-то обидное и несправедливое в революции, наверное, потому, что она заставила бороться с особой силой и жестокостью. Она вышвырнула из своих фанатичных рядов наивного доктора по фамилии Живаго. «Маленьким мальчиком он застал еще то время, когда именем, которое он. Загадки про хліб Загадки про хліб на українській мові Зібрані в цій статті, рівень складності у них теж різний, деякі складні, деякі прості. Всі Загадки про хліб З відповіддю — хліб. Також для конкурсів ви можете використати Загадки про їжу та з Агадки. «Все більше на землі поетів…» Ліна Костенко Вірш «Все більше на землі поетів…» Ліни Костенко — це роздуми про роботу поетів. «Все більше на землі поетів…» Ліна Костенко Все більше на землі поетів, вірніше – Тих, що вміють римувати. У джунглях слів поставили тенета, але схопити здобич. Пастернак біографія коротко Борис Пастернак — російський письменник, один з найбільших поетів XX століття, лауреат Нобелівської премії з літератури (1958). Життя і творчість Пастернака скорочено викладена в цій статті. Пастернак біографія коротко Борис Леонідович Пастернак народився 10 лютого 1890 в Москві, в сім’ї.

Пастернак хронологічна таблиця Хронологічна таблиця життя Пастернака, відомого російського письменника, викладена в цій статті. Борис Пастернак хронологічна таблиця 10 лютого 1890 — в Москві в сім’ї художника Леоніда Йосиповича Пастернака та піаністки Розалії Ісидорівни, уродженої Кауфман, народився син Борис. 1901-1908 Навчання в 5-й. Пастернак «По стіні збігали стрілки» Борис Пастернак «По стіні збігали стрілки» По стене сбежали стрелки. Час похож на таракана.

Брось, к чему швырять тарелки, Бить тревогу, бить стаканы? С этой дачею дощатой Может и не то случиться. Счастье, счастью нет пощады! Гром не грянул, что. Борис Пастернак цікаві факти Борис Пастернак цікаві факти з життя письменника Ви дізнаєтеся в цій статті. Борис Пастернак цікаві факти Майбутній поет народився в Москві в творчій єврейській родині. Його батько був художником, а мати — піаністкою. За прикладом батьків, що досягли високих професійних. ФИЛОСОФСКАЯ ЛИРИКА Б. ПАСТЕРНАКА — КОЛЛЕКЦИЯ СОЧИНЕНИЙ 11 класс ПАСТЕРНАКА Среди русских поэтов XX века Б. Пастернак занимает особое место.

Его стихи всегда отличались глубиной чувства, психологизмом, философской насыщенностью независимо от того, писал ли он о природе, о человеческих отношениях или о состоянии собственной души. Художественное своеобразие романа Б. Пастернака «Доктор Живаго» Есть книги, которые надо читать медленно, как можно медленнее, потому что они заставляют размышлять над каждой фразой и любоваться целыми страницами. Особый дух есть у этих книг, своя душа. «Доктор Живаго» Б. Пастернака — одна из таких книг. Роман этот. Пастернак Борис Леонидович Будущий поэт родился в Москве в творческой еврейской семье. Родители Пастернака, отец — художник, академик Петербургской Академии художеств Леонид Осипович (Исаак Иосифович) Пастернак и мать — пианистка Розалия Исидоровна Пастернак (урожденная Кауфман, 1868-1939), переехали в Москву из Одессы в 1889. Мой любимый поэт Пастернак Известно, что Марина Цветаева однажды воскликнула в пылу полемики: «Где человек, до конца понявший Пастернака?». И сама же пояснила: Пастернак — это «тайнопись», «иносказание», «шифр». Пастернака долго читать невыносимо от напряжения, как бывает, когда смотришь на чрезмерно острые стекла. Разве. БОРИС ЛЕОНИДОВИЧ ПАСТЕРНАК БОРИС ЛЕОНИДОВИЧ ПАСТЕРНАК (1890-1960) Один из величайших представителей мировой культуры XX века, Борис Пастернак пришел в литературу со своей сложившейся интонацией, неповторимым строем души. Он относился к числу поэтов, у которых нет ни предшественников, ни сколь-нибудь заметного периода «ученичества». Он. Поэт и писатель Пастернак В настоящее время стихи и проза Бориса Пастернака печатаются массовыми тиражами, о которых автор не мог и мечтать.

Его читают, о нем много говорят и пишут. Но при жизни Пастернак видел самое разное отношение к своему творчеству. Ему выпало, как. «Доктор Живаго» Пастернака Каждая книга живет своей судьбой. И судьба распорядилась так, что «Доктор Живаго», снискавший Нобелевскую премию, известный во всем мире, пришел к нашему читателю только через тридцать лет после рождения. Трагическая судьба. События романа изображают крутые повороты отечественной истории, деление людей. «Душа душна» (Б.

Пастернак) Пастернак). Деньги. Деньги правят миром. Деньги могут все. Если бы люди относились к деньгам, как к средству существования, то богатые были бы гораздо счастливее, гораздо полноценнее, потому что они бы больше думали о других, их жизнь не. Мой любимый поэт и писатель Б. Пастернак в своем творчестве отразил многие события XX века. Судьба его, так же как и судьба многих поэтов этого поколения, складывалась очень тяжело. Ему пришлось пережить взлеты и падения, победы и поражения. Поэтому, может быть, для Пастернака творчество. Биография Пастернак Борис Леонидович (1890 — 1960) Родился в Москве в семье академика живописи О. Пастернака и Р Пастернак (урожденной Кауфман), до замужества бывшей профессором Одесского отделения Императорского русского музыкального общества. Наиболее важными для духовного становления будущего поэта явились три события: приобщение. Краткое содержание Детство Люверс Б. Пастернак Детство Люверс Женя Люверс родилась и выросла в Перми. Летом живали на берегу Камы на даче. Однажды, проснувшись среди ночи, Женя испугалась огней и звуков на другом берегу реки и расплакалась. Отец, войдя в детскую, пристыдил ее. Загадки про лампу українською мовою Загадки про лампу на українській мові — використовують для конкурсів, в навчанні, вони допомагають розвити логіку, вчать швидко думати. Загадки про лампу українські Зібрані в цій статті, рівень складності у них теж різний, деякі складні, деякі простіші. Загадки про лампу. РОМАН О РУССКОЙ РЕВОЛЮЦИИ (Б. Пастернак. «Доктор Живаго») «Доктор Живаго» стал итогом многолетней работы Бориса Пас­тернака, исполнением пожизненно лелеемой мечты. С 1918 Года он неоднократно начинал писать большую прозу о судьбах своего по­коления и был вынужден по разным причинам оставлять эту рабо­ту неоконченной. За это Время Во всем.

Борис Леонидович Краткий очерк творчества Его стихи, однажды прочитанные, уже не забываются. Их музыкальность поразительна! Вот послушайте: «В трюмо испаряется чашка какао». Или: «Намокшая воробышком сиреневая ветвь». Или вот: «У капель — тяжесть запонок». Попробуйте теперь забыть эти строчки — ничего не получится! Природа. Темы и мотивы поэзии Б. Пастернака (по стихотворениям «Февраль.

Достать чернил и плакать…», «На ранних поездах», «Лето в городе», «Гамлет», «Зимняя ночь») Поэзия Бориса Пастернака представляет собой явление, совершенно новое в русской литературе вообще и в литературе серебряного века в частности. Стихи Пастернака оригинальны и по форме, и по содержанию. В знаменитом стихотворении «Февраль», которое принадлежит к ранней прозе Пастернака и входит. Сочинение на тему: «Борис Леонидович Пастернак — мой любимый поэт» Борис Пастернак — один из самых моих любимых поэтов. Его лирика завораживает, звучит, как прекрасная музыка. Особенно красивыми мне кажутся его стихотворения, посвященные природе. Особенность мировосприятия Пастернака окружающего мира состоит в том, что у него нет разделения на живую. Вірш «Зелена Євангелія» аналіз «Зелена Євангелія» аналіз — тема, ідея, художні засоби, віршовий розмір та інші відомості для проведення аналізу вірша ви знайдете в цій статті. «Зелена Євангелія» Антонич аналіз Вірш «Зелена Євангелія» — це гімн природі, весні, землі, де все це гармонійно поєдналося. «Я весь мир заставил плакать над судьбой страны моей» Размышления над страницами романа Б. Пастернака «Доктор Живаго» Что же за «пакость» сделал своей стране этот человек? Почему за ним «шум погони»? Оказывается, он посмел опубликовать за рубежом давно написанный роман «Доктор Живаго», который на родине никто не хотел. Почему Б. Пастернак избирает для своего героя в романе «Доктор Живаго» профессию врача? Продумывая концепцию сочинения, вспомните, каковы особенности изображения врача в русской литературе (традиция. П. Чехова, Вересаева, М Булгакова). Покажите, что Живаго, как центральный. Жизнь и смерть Юрия Живаго Есть что-то жестокое и единственно правильное в стремлении человека бороться. И счастье, когда эта борьба не за кусок хлеба, не за право жить и выживать, а за свою душу, за свое право быть человеком. Это единственное, из-за чего стоит жить. «Мені однаково, чи буду…» Шевченко «Мені однаково» — вірш Тараса Шевченка, написаний 17-19 травня 1847 у Санкт-Петербурзі і входить до циклу «В казематі». Вірш «Мені однаково, чи буду…» Т. Шевченко Мені однаково, чи буду Я жить в Україні, чи ні. Чи хто згадає, чи забуде. «Мій перший вірш написаний в окопі…» Ліна Костенко Вірш «Мій перший вірш написаний в окопі…» Ліни Костенко присвячений темі війни.

«Мій перший вірш написаний в окопі…» Ліна Костенко Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні, коли згубило зорі в гороскопі моє дитинство, вбите. «Февраль. достать чернил и плакаты» (лирика) Когда я устаю от пустозвонства Во все века вертевшихся льстецов. Мне хочется, как сон, при свете солнца, Припомнить жизнь и ей взглянуть в лицо.

Б. Борис Леонидович Пастернак — поэт, прозаик, переводчик, теоретик литературы — необыкновенно одаренный. Вірші та загадки про квасолю для дітей Вірш про квасолю для дітей В нас білесенькі хустинки, Ми — маленькі квасолинки. Виростали у стручках, А смачні у пирогах, І у супчику, в борщі. Покуштуйте нас мерщій! Я — квасоля кольорова І поживна, і чудова. Ще й смачна я. «Ти знаєш, що ти — людина?» Симоненко Вірш «Ти знаєш, що ти — людина?». Симоненко Ти знаєш, що ти — людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні.

Більше тебе не буде. Завтра на цій. Борис Пастернак “Визначення поезії”, “По стіні збігали стрілки…”, “Зимова ніч” Борис Пастернак (1890-1960) – російський поет, прозаїк, перекладач, лауреат Нобелівської премії 1958 року. Майстер філософської та пейзажної лірики, Пастернак зробив значний внесок у розвиток поезії XX століття. Народився 10 лютого 1890 року в Москві. Його батько – відомий художник, академік Петербурзької академії мистецтв Леонід Йосипович Пастернак та мати – піаністка Розалія Ізидорівна Пастернак – 1889 року. Дитячі роки минули в атмосфері мистецтва й літератури, зустрічей з видатними творчими особистостями. У помешканні Пастернаків влаштовувалися домашні концерти, в яких брали участь музиканти, письменники й художники, серед яких бували Олександр Скрябін, Лев Толстой, Сергій Рахманінов, Василь Полєнов, Ісаак Левітан, Валентин Сєров. 1909 року вступив на історико-філологічний факультет Московського університету. 1912 року студіював філософію в Марбурзькому університеті (Німеччина). Батьки Пастернака 1921 року за особистим клопотанням Анатолія Луначарського залишають радянську Росію. У 1920-ті роки у Бориса Пастернака почався період зрілої творчості. Тоді він опублікував збірку “Сестра моя – життя” (1922), що принесла йому широку популярність, працював над історико-революційними поемами “Дев’ятсот п’ятий рік”, “Лейтенант Шмідт”, романом у віршах “Спекторський”. Прилучився до діяльності творчого об’єднання “ЛЄФ”. На межі 1920-х – 1930-х років були створені збірка поезій “Друге народження” та прозові твори “Охоронна грамота” і “Повість”. На цей час припадає короткий період офіційного визнання творчості Пастернака в СРСР. Він бере активну участь у діяльності Спілки письменників СРСР, виступає на її першому з’їзді. 1935 року Пастернак заступається за чоловіка і сина Анни Ахматової, яких було звільнено з тюрми лише після листів Сталіну.

У січні 1936 року він публікує два вірші зі словами захоплення Сталіном, але вже у середині 1936 року ставлення влади до нього змінюється – йому докоряють світоглядом, що не відповідає епосі, вимагають безумовної тематичної та ідейної перебудови. 1937 року Пастернак виявляє неабияку громадянську мужність і відмовляється підписати листа зі схваленням розстрілу маршала Тухачевського та інших, не криючись відвідує домівку репресованого письменника Бориса Пильняка.

Це призводить до тривалого періоду відсторонення від офіційної літератури. Вірші набувають більш особистого та трагічного відтінку. Наприкінці 1930-х років Пастернак звертається до прози та перекладів, які в 1940-х роках стають основним джерелом його заробітку.

Саме у цей період створено переклади, які стали класикою: Шекспірівські трагедії, “Фауст” Гете, “Марія Стюарт” Шиллера, твори Рільке, Верлена, Кляйста, грузинських поетів та інших авторів. Протягом десяти років (з 1946 до 1955 року) Борис Пастернак працював над романом “Доктор Живаго”. За оцінкою самого автора роман є вершиною його творчості як прозаїка. У ньому відображено широке полотно життя російської інтелігенції на фоні драматичного періоду від початку ХХ-го сторіччя до громадянської війни. Роман дуже поетичний, сюжет супроводжується віршами головного героя – Юрія Андрійовича Живаго. У ньому висвітлюються найсуттєвіші питання людського існування – життя і смерть, погляд на історію, християнство, єврейство. Неоднозначним було ставлення автора (в особі головного героя) до жовтневого перевороту і наступних змін у житті країни.

Публікація роману відбулася на Заході: спочатку в Італії (1957), потім – у Великобританії. Це призвело до справжнього цькування Пастернака у радянських виданнях, його виключили з лав Спілки письменників СРСР, на шпальтах радянських газет друкували відверті образи. 1958 року Нобелівський лауреат Альбер Камю висунув кандидатуру Пастернака для нагородження літературною Нобелівською премією, і Пастернак став другим російським письменником (після Буніна), якому була присуджена ця почесна нагорода. Попри те, що премію було присуджено “За значні досягнення в сучасній ліричній поезії, а також за продовження традицій великого російського епічного роману” зусиллями офіційної радянської влади вона мала надовго запам’ятатися пов’язаною з романом “Доктор Живаго”, антирадянська сутність якого постійно висвітлювалася. Для радянської пропаганди це стало лише приводом, щоб посилити цькування Пастернака. Московська організація Спілки письменників СРСР вимагала вислати письменника з СРСР і позбавити його радянського громадянства.

Під тиском суспільного цькування Пастернак був змушений відмовитися від нагороди.

Джавахарлал Неру та Альбер Камю клопоталися за Нобелівського лауреата перед Микитою Сергійовичем Хрущовим, але все було марно. Хоча письменника не було розстріляно чи засуджено, як це відбувалося у сталінські часи. Борис Пастернак помер 30 травня 1960 р. у Передєлкіно під Москвою від раку легенів. Сотні людей прийшли на його похорони, незважаючи на опалу. – настрої зачудування буттям, радісного сприйняття світу, духовної відкритості природі, вираження стану емоційного потрясіння, “захоплення”, “екстазу” У творах Бориса Пастернака завжди впадає в око зовнішня випадковість спонук до написання віршів.

То вигляд з вікна дачі, де поруч поле і цвинтар, через що виникають думки про недовговічність життя, то свічка, яка горить на столі… Зображуючи суто ліричну ситуацію або навіть природу, Пастернак поступово переходить до думок філософського плану. Надзвичайно точні зорові образи картин, на які поет начебто змушує своїми очима дивитися читачів, часом доповнюють асоціації, які вражають несподіванкою.

Але буває й навпаки: абстрактна ідея або поняття пов’язані з образами вкрай буденними. Напевно, лише Пастернак міг побачити, що “час подібний до таргана” (“По стіні збігали стрілки”). Це не лише оригінальність власного стилю, а й своєрідність світосприймання самого поета, яка не могла не відбитися в його творах. “Визначення поезії”. Перші вірші Пастернака датовано 1912 року. Літературне життя десятих років XX ст. вражало своєю різноманітністю. Юний поет приєднався до футуристичного угруповання “Центрифуга”. У збірках цього угруповання друкував свої вірші й статті, не дотримуючись суворих рамок і вимог, поставлених футуристами. Трохи згодом Пастернак познайомився з. Маяковським, творчість і особистість якого справили незабутнє враження. Футуристи приваблювали поета насамперед установкою на відновлення поетичної мови, на художній експеримент. Утім, надалі у своєму розвитку він відійшов від юнацьких смаків, прокладаючи в поезії власний шлях.

Одним з віршів, позначених рисами захоплення Пастернака футуризмом, є “Визначення поезії”, що входить у цикл “Заняття філософією” зі збірки “Сестра моя – життя”. Вірш було написано в 1917 році. У ньому порушується тема поезії, подана спроба визначити її природу. Тема поезії, ті чи інші аспекти поетичної творчості постійно привертали увагу мало не всіх поетів. У російській літературі цю тему порушували такі поети, як Пушкін, Лермонтов, Тютчев, Некрасов, Блок, Маяковський, Єсенін, Ахматова, Цвєтаєва й багато інших. Свій внесок у розробку теми природи поетичної творчості вклав і Намагаючись дати визначення поезії, ліричний герой охоплює поглядом, слухом і дотиком усе довкола. Протягуючи ланцюжок таких метафоричних визначень поезії від початку до кінця вірша, автор створює дивовижну картину, в якій “солодкий притихлий горох” співіснує поруч із Всесвітом. У такій поетичній картині зникають кордони не лише між природою і мистецтвом, а й між прозою життя та поезією духу, між побутом та буттям, між зовнішнім світом та ліричним “я”. Як і світ природи, ліричний герой Пастернака перебуває у стані потрясіння. Йому притаманні настрої експресивно загостреного сприйняття життєвої стихії, екстатичного зачудування світом, яскраве переживання дивовижної спорідненості з природою.

Автор усім своїм єством відчуває поезію в навколишньому світі. Вона звучить для нього в речах: пташиному свисті, нічних заморозках, у стручку гороху, у краплі роси. Природа й мистецтво в уяві поета поєднуються в одне ціле. У гуркоті літньої грози поет чує. радісну музику Моцарта. Картину грому Пастернак зображує за допомогою алітерації: нагромадження звука “р” (“Фігаро падає градом на грядки”) передає гуркіт грози. Образ зливи створює відчуття перетікання музики в поезію, поезії – у музику. Поставивши поруч буденні речі (грядки гороху) і піднесені (музику), автор досягає враження єдності земного й небесного. Використовуючи поширену метафору, поет зображує таємничу, сповнену поезії ніч, яка огорнула землю. Стих насичений незвичними метафорами, порівняннями: “двох солов’їв двобій”, “сльози всесвіту”, “зіркам до лиця реготати”. Рядки вірша начебто набігають один на один, утворюючи стрімкий потік образів, фарб, звуків, світла. Починаючи “визначення” поезії із дрібних деталей, автор поступово нарощує їх і розширює картину до космічних масштабів: свист – льодинки – солов’їний спів – грядка гороху – крапля води – грозовий дощ – зоряна ніч – Всесвіт.

Незвичайною є й синтаксична будова вірша. У ньому переважають називні, безособові, неповні речення. Поет висловлюється, ніби чимсь уражена людина, у якої слова вириваються начебто стихійно, самі по собі. “Визначення” поезії Пастернак не випадково пов’язує з весною й літом, тому що саме ці пори року символізують пробудження й цвітіння природи. А поезія покликана будити в людині найкращі почуття, даючи можливість розцвітати її душі. Таким чином, у пастернаківскому вірші поезія постає втіленням усього сущого в його єдності й нескінченності. Щоб виразити сутність мистецтва, автор не знаходить нічого більш ємного й точного, ніж перелік явищ навколишнього світу. У центрі його поетичного всесвіту чудово “уживаються” високе й низьке. Поезія “По стіні збігали стрілки…” входить до збірки “Сестра моя – життя” (1917). Вірші цієї книги писалися влітку 1917 року, основний корпус її був створений за кілька місяців. Перші місяці після повалення царизму – період великих сподівань, віри у близьке торжество розуму та соціальної справедливості. Усі, хто згадував поета у ці дні, відзначали його щасливий, задоволений та радісний вигляд. Ліричний герой книги – це звільнена революцією гармонійна людина, природна і цілісна, внутрішньо злита з природою й усім всесвітом і разом з тим людина, яка увібрала у себе усю попередню культуру, увесь попередній людський досвід, людина, для якої характерні глибокі інтимні переживання та передчуття великих змін, які несе нова доба. У книзі відобразились дві реальні поїздки Пастернака до Олени Олександрівни Виноград на ст. оманівка та м. Балашов (Саратовська губернія). Думка про глибоку спорідненість природи та мистецтва посідає центральне місце у художній філософії поета. Мистецтво, на переконання Пастернака, – це не “друга реальність”, яка відображує природу чи суперничає із нею, а органічна частка природного світу. Воно зароджується у надрах природи та висвітлює її закони і таємниці. Воно покликане не “винаходити” щось своє, а “знаходити” приховані скарби у зовнішньому світі. “Зимова ніч”. Цей вірш входить у поетичний цикл, що завершує роман Пастернака “Доктор Живаго”. Він присвячений Ользі Івінській – жінці, яка відіграла важливу роль у житті Пастернака і стала прототипом Лари в романі “Доктор Живаго”. Цей твір – фрагмент любовного роману, лірична розповідь про пристрасне кохання, освячене схрещенням ангельських крил. За стінами кімнати – снігова заметіль, заметіль самого життя з його труднощами та тривогами. У кімнаті на столі горить свічка, світло якої зігріває дві втомлених від життя душі. Вірш написано під враженням побачення поета з нею на дачі в Пєрєдєлкіно. Уже тоді вони зрозуміли, що не можуть жити одне без одного. Отже, твір написаний під враженням конкретного факту з життя Пастернака. Але, безумовно, він виходить за рамки автобіографічного. Ні О. Івінської, коханої визначного поета, ні самого Пастернака вже немає. Але свіча, запалена силою любові поета, горить усім лютневим заметілям на зло. Цей вірш дивний. Можливо, навіть із першого читання не осягаєш його чаклунства. Але поступово ніби потрапляєш під магію його слів, зачаровує його чарівна музика… І настрій чудесним образом змінюється, душа немов очищується, освітлюється, підноситься. Тягучий ритм, разючі асонанс (створений звуками І, Е) і алітерація (прийом, заснований у цьому випадку на повторенні звуків М і Л) перших двох рядків на початку вірша змушують нас уявити нічну безмовність, безжиттєвість простору, де панує морок і холод, злобу заметілі, що жбурляє сніжні пластівці в освітлене вікно. Життя природи та людських почуттів тут синхронізується: заметіль любовної пристрасті триває стільки, скільки мете по землі хуртовина. Плетиво сніжинок за вікном перетворюється на візерунки тіней в осяяній свічкою кімнаті. А крізь ці візерунки, навіяні всепоглинаючою стихією любові-заметілі, проступає контур головного малюнка – хреста. Він прочитується в обіймах закоханих, позначаючи водночас силу чуттєвої пристрасті, яка приковує їх одне до одного, і перехрестя їхніх життєвих шляхів: Гармонія почуттів, гармонія бажань, гармонія надії…І незгасима свіча стає символом вічного і всепереможного кохання, над яким не мають влади ні час, ні простір, ні королі. Отже, уже в першій строфі зашифроване все, що буде розкрито в наступних рядках. У вірші є два основні символи – заметіль і свіча. Символи ці багатозначні, вони набувають філософського характеру, досягають всесвітнього масштабу. Вірш побудований на антитезі: протидіють і взаємодіють (єдність і боротьба протилежностей) два символи, два світи, дві стихії. Заметіль – це не просто явище природи, свіча – віск, що не просто тане від вогню. Пастернак підкреслює всеохопність заметілі, яка “мете по всій землі”, застилає світло, збиває з життєвих орієнтирів, погрожує, оповиває холодом душу. Вона ворожа затишку й теплу, прагне погасити вогонь, заважає єднанню рідних душ. І навіть у людському житлі, захищеному від холоднечі лютневої хуртовини, немає спокою: “на осяяну стелю лягали тіні”, на свічу “дме з кута”, капає слізьми “віск… з каганця”. Коли зустрічаються він і вона – відступають темрява й холод, світ стає надійним, знайомим, пізнаваним.

Тоді поет використовує іншу лексику. Автор включає у філософські вірші прості та звичні слова: плаття, черевички, каганець, сльози, віск. Буття й побут тут співіснують, доповнюючи один одного.

Гранично конкретні речі, ті, що оточують людину щохвилини, ходячи у вірш, одержують образне втілення та стають уособленням вічних істин. Повсякденне оголює значне й вічне… Сцена побачення описана гранично відверто, але й надзвичайно цнотливо та піднесено. Ми бачимо кинуте на стілець плаття, черевички, що впали на підлогу, тіні, що миготять, зливаються воєдино. У декількох рядках – любовний порив двох близьких людей, що шукають опори одне в одному у ворожому світі. їх немовби осіняє ангел. Почуття двох освячені поетом. Він стверджує: заметіль безсила. Вона не може загасити палаючу свічу. Всесвітня заметіль і тендітний вогник свічі вступають у протидію, і перемагає світло! Палаюча свіча також переростає в символ: це маяк для самотніх подорожніх, магніт для люблячих сердець, орієнтир для тих, хто прагне світла, гавань для тих, хто збився з дороги, пристань для тих, хто зневірився, утомився і заблукав. Свіча горить всупереч злим силам. У фіналі вірша, який має кільцеву композицію, лід переможений вогнем, морок потіснений світлом. Заметіль – лише лютнева хуртовина, яка обов’язково відступить під напором весни. Відсутність повтору “мело, мело” в останній строфі знімає відчуття безвихіддя. Дуже хочеться крапку наприкінці замінити знаком оклику, тому що впевненість і сила виходять від останніх рядків, у них стверджується ідея безмежності високих почуттів і сили любові, яка не кориться обставинам.

Автор міркує про проблеми онтологічного характеру, схиляючись до філософських узагальнень. Художньою установкою Пастернака є аналіз співвідношення людини й зовнішнього світу. Поет спрямований углиб, у суть явища, що осягається. Цей вірш належить до медитативної лірики. Рядки ” Зимової ночі” – це своєрідний потік свідомості, який охоплює явища буття й побуту, зовнішнє й внутрішнє, абстрактне й конкретне. Це своєрідний філософський етюд з життєстверджувальним фіналом, у якому сполучаються елегійні роздуми зі своєрідними пейзажними замальовками, що утворюють паралель із внутрішнім світом людини. Вірш “Зимова ніч” метафоричний. Звичайний світ поет бачить крізь “магічний кристал”. Сам Пастернак визначав метафоризм як “природній наслідок недовговічності людини й надовго задуманої величезності її завдань. При цьому невідповідності вона змушена дивитися на речі по-орлиному зірко й пояснювати миттєвими й відразу зрозумілими осяяннями. Це і є поезія. Метафоризм – стенографія визначної особистості, скоропис її духу”. Багатозначна метафора для Пастернака – єдино можливий засіб запам’ятати багатозначний світ навколо й усередині людини. Вірш написаний чотиристопним ямбом, який вдало передає емоційну насиченість і схвильованість тексту. Але другий і четвертий рядки у строфах укорочені й мають лише дві стопи. Можливо, це перебивання ритму й надає енергії рядкам, робить вірш динамічним, експресивним. Отже, перед нами сплав філософської й любовної лірики. До якого методу й напрямку можна віднести цей віршований шедевр? Безумовно, витончене відтворення особистісних почуттів і переживань, метафоричность тексту, що створює настрій, музичність дають змогу говорити про належність вірша до імпресіонізму. Але ми можемо також стверджувати, що віршу властиві й ознаки символізму: пастернаковський світ синкретичний, він не пізнається за допомогою раціональних прийомів, він доступний лише інтуїції, розкривається за допомогою натяку, колірного вирішення, музики (романсовість форми підказує сучасним композиторам мелодії, є навіть кілька вдалих спроб покласти вірш на музику). Однак ми бачимо й романтичність почуття, і реалії життя. Тому безглуздо намагатися однозначно класифікувати вірш. Поезія Пастернака більша, ширша, глибша за будь-яке остаточне визначення. Він сам у книзі лірики “Сестра моя – життя” писав: “Мені зовсім байдуже, як називається сила, що дала книгу, тому що вона безмірно більша за мене й поетичні концепції…” Свіча поезії Пастернаку горить всупереч усім заборонам і табу. І кожен може побачити це світло, і грітися біля цього тепла, якщо в ньому немає “тієї смертної безкрилості”, яку ненавидів у людях сам поет і його герой Юрій Живаго. Зимова ніч – Пастернак Борис.

Зимняя ночь. Зимова ніч. Related posts: Краткое содержание Доктор Живаго – Пастернак Борис Леонидович Доктор Живаго Краткое содержание романа Когда Юрин дядюшка Николай Николаевич переехал в Петербург, заботу о нем, в десять лет оставшемся сиротой, взяли другие родственники – Громеко, в доме которых на Сивцевом Вражке бывали интересные люди, и где атмосфера профессорской семьи вполне способствовала развитию Юриных талантов. Дочь Александра Александровича и Анны Ивановны (урожденной Крюгер) Тоня была […]. Еволюція поезії Пастернака (2 варіант) Пастернак краще за всіх своїх критиків сказав про свою поезію: “… розбещені порожністю шаблонів, ми саме нечувану змістовність, що з’являється до нас після того, як ми вже від неї відвикли, сприймаємо як претензії форми”. Простота завжди прекрасна, коли змістовна – тобто складна. Будь-яке явище Пастернак намагався захопити зненацька. Світ у вірші “Лютий… ” […]. У пошуках гармонії світу (за поезією Пастернака) Оптимізмом і відчуттям приходу весни просякнутий кожен рядок вірша Пастернака “Цей лютий!” (переклад М. Рябчука). Цей лютий! Час для сліз і віршів, Що не стихають ні на мить, Коли гримить, гуркоче хвища Й весною чорною горить. Саме на межі між спокоєм і неспокоєм, у час тривожного очікування, у час, коли хочеться плакати і щось […]. Визначення поезії – Пастернак Борис Определение поэзии Это – круто налившийся свист, Это – щелканье сдавленных льдинок, Это – ночь, леденящая лист, Это – двух соловьев поединок. Это – сладкий заглохший горох, Это – слезы вселенной в лопатках, Это – с пультов и флейт – Figaro Низвергается градом на грядку.

Все, что ночи так важно сыскать На глубоких купаленных доньях, […]. Час для сліз і віршів… – Пастернак Борис “Февраль. достать чернил и плакать!… “ Февраль. достать чернил и плакать! Писать о феврале навзрыд, Пока грохочущая слякоть Весною черною горит. Достать пролетку. За шесть гривен, Чрез благовест, чрез клик колес Перенестись туда, где ливень Еще шумней чернил и слез. Где, как обугленные груши, С деревьев тысячи грачей Сорвутся в лужи и обрушат Сухую грусть […]. Борис Пастернак про поета і поезію Во всем мне хочеться дойти До самой сути… Пастернак Коли читаєш лірику Бориса Пастернака, стихія поезії поглинає тебе, як злива, і тобі передається вся повнота відчуття світу, захопленості ним. Поет здається невід’ємною частиною Землі, життя, її голосом – голосом лісів, лук, птахів. Невипадково, коли Пастернаку знадобилося дати визначення поезії, він узяв його із навколишньої […]. Борис Пастернак ТЕМАТИЧНА АТЕСТАЦІЙНА РОБОТА ІЗ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ НА ТЕМУ: “Борис Пастернак” “Вітер далекий навіяв… ” (1901) У вірші відбилося захоплення О. Блока ідеалістичною філософією Платона про існування, крім реального, “над реального”, вищого “світу ідей” – прекрасного і непізнаного, а також російського філософа. Соловйова, який поглибив вчення Платона міркуваннями про містичну силу, Світову Душу (або Вічну […]. Борис Життя та творчість Борис Пастернак (1890-1690) Борис Пастернак – ціла епоха в літературі. Він починав свою діяльність у період великих революційних зрушень і сподівань, але незабаром побачив, як надії на соціалістичне реформування суспільства зазнали краху, як людина опинилася в полоні ідеологічних ілюзій, як насильство витіснило ідеї про майбутню свободу, рівність і братерство; Тому поезія Пастернака – своєрідний […]. Краткое содержание Детство Люверс – Пастернак Борис Леонидович Детство Люверс Краткое содержание повести Женя Люверс родилась и выросла в Перми. Отец, войдя в детскую, пристыдил ее и коротко объяснил: это – Мотовилиха. Наутро девочка узнала, что Мотовилиха – казенный завод и […]. Дарина Брильова – Зимова зустріч Я усміхалася. А ти губився, Вичерпними за мить стали слова. Напередодні сон мені наснився : Ми стоїмо, а навкруги зима, А на вуста рожеві впало небо Й розтануло в невидимім теплі… А ти стоїш, – і рідний, і далекий, Такий єдиний на усій Землі. Щось спалахнуло і не відпускає… В очах тривога і незносний жар. […]. Пастернак РЕФЕРАТ На тему: “Пастернак” (творчість) Значну роль у мистецькому розвитку Пастернака відіграла мати.

Від неї він успадкував здатність до повної самовіддачі мистецтву, що згодом стала серцевиною його творчого кредо.

Перші пастернаківські вірші були надруковані у колективній збірці “Лірика” 1913 р. А вже за рік молодий поет видав свої твори окремою книжкою, що в Своєрідність поетичного бачення Пастернака Щаслива доля судилася Пастернаку. Дружна сім’я професійної піаністки та оригінального талановитого художника з самого дитинства плекала майбутнього поета ніжними мелодійними звуками, багатством барв і кольорів. У домі художника Пастернака збиралася російська богема, яка також впливала на вразливу душу поета. Навчання його було продуманим, цілеспрямованим: заняття музикою, композицією, заняття філологією, філософією. Що ж вибрати Леся Українка – Весна зимова Тихо і тепло, так наче і справді весна. Небо неначе спалахує часом від місяця ясного світла, Міняться білі хмаринки то сріблом, то золотом. Ледве на місяць наплине прозорая хмара, Коло на ній засіяє, мов одсвіт далекий веселки. Зорі між дрібними хмарками наче таночки заводять, Сніг на верхів’ї узгір’я блищить так яскраво, Що видається не раз, Наталя Гуркіна – Зимова казка Прилетіла, наче птиця, Снігу намела… Білосніжна чарівниця, Тітонька-Зима. І засяяли сніжинки, – Казка надворі. Червоніють на ялинці, Птахи снігурі. Марта Тарнавська – Зимова казка Замаяні снігом дерева І ніч, як день, А вітер в обличчя шле вам Дзвінки пісень. Білий сніг, білий сніг Сипле зорі нам до ніг. Білий сніг – дар небес, Світ увесь – світ чудес. Полинемо в парі з тобою В чарівний край, Де білою вкриті габою Весь сум, одчай. Білий сніг, білий сніг Сипле зорі Павло Мовчан – Зимова дорога Прозор’ям пойнята долина, А де джерела дзвонять радість, – Сніг, наче пера соколині, Лежав розметаний в безладді. І білість бралася сумлінням Від суцвіті, що тліла в глиці; І зріли снігурі зомлілі, Як взяті сонцем полуниці. На аркуші грушевих пахів Плоди викреслювала гілка, І до дзьобів тулили птахи Давно знезвучені сопілки. І відливалися долоні По обрисах Пастернака “Доктор Живаго” Есть книги, которые надо читать медленно, как можно медленнее, потому что они заставляют размышлять над каждой фразой и любоваться целыми страницами. “Доктор Живаго” Пастернака – одна из таких книг. Роман этот – тончайшее сочетание поэзии и реальности, высокая и чистая музыкальная нота; он наполняет красотой и Мой любимый поэт Пастернак Известно, что Марина Цветаева однажды воскликнула в пылу полемики: “Где человек, до конца понявший Пастернака?”. И сама же пояснила: Пастернак – это “тайнопись”, “иносказание”, “шифр”. Пастернака долго читать невыносимо от напряжения (мозгового и глазного), как бывает, когда смотришь на чрезмерно острые стекла. Разве это не предупредительный сигнал для тех, кто отправляется странствовать по морю, название Мозолевський Борис – Прощальні гладіолуси Ще довго так в твоєму голосі Дзвеніли сміхом кришталі.

Блідо-рожеві гладіолуси Прощально шерхли на столі. І в передзахіднім промінні З блакитно-білої імли Ще довго так вуста кармінні Мені трояндами цвіли. А ти вже йшла, ішла назавше,- В журбі від маківки до п’ят,- Своєї долі не впізнавши У найсвітлішому із свят. Не раз насню іще ночами, Іван Франко – “Ось спить дитя, невинний ангел чистий… “ Ось спить дитя, невинний ангел чистий. Смієсь у сні – се ангел з ним іграє… Сплакне у сні – се ангел, в облак млистий Розплившися, манить його й щезає. І сон отсей нестертий, віковистий В душі його по собі слід лишає: З дитячих снів той ангел променистий Раз в раз бажання, тугу в нім збуджає. Ідея спорідненості життя та творчості, побуту й екстатичності у творах Бориса Пастернака Ідея спорідненості життя та творчості, побуту й екстатичності у творах Бориса Пастернака Мистецтво виникає серед буденності – цю істину Борис Пастернак запам’ятав ще з дитинства: йому поталанило з’явитися на світ у родині відомого художника та піаністки, тож він мав змогу переконатися, що насправді немає чіткого розподілу між світами звичайного життя та творчості. Мабуть тому проблеми Ему выпало, как и сотням других людей, родиться в чрезвычайно сложное, жестокое и лживое время. Судьба его, так “Я весь мир заставил плакать над судьбой страны моей” Что же за “пакость” сделал своей стране этот человек? Почему за ним “шум погони”? Оказывается, он посмел опубликовать за рубежом давно написанный роман “Доктор Живаго”, который на родине никто не хотел печатать. Чиновники от литературы боялись, что он расшатает устои Советского государства. О чем же этот “крамольный роман”? О судьбе личности, захваченной бурей, вихрем, метелью Поэтому, может быть, для Пастернака творчество стало спасением и выходом, может быть, даже бегством от окружавшей его советской действительности. Он подчеркивает Герасим’юк Василь – Йде сніг Йде сніг. Я стою у траві, Яку покосить не зуміли. І стебла кругом неживі, Пожовклі і гострі, як стріли. Хто їх за коріння трима В холодній землі, На незримій Тугій тятиві? Крадькома Націлює в серце над ними. І враз відпускає… Та ні, Вони цо летять, Бо зненацька На снігу легкім полотні Схрестились тіспачо в космацькім Мозолевський Борис – Шипшина 1 Ви бачили, як на заході, Зненацька підрубаний пругом, Падає в стерні, Розкинувши руки, Олов’яний соняшник сонця? Очі у бугаїв тоді Наливаються кров’ю, Спалахує по низинах роса, І ось вона зводиться На кам’янім косогорі, Мов перекошена судома Землі.

Шипшино, Любове моя незрадливая, З руками в шипах, Як в болючім струп’ї! Розкусиш ягоду, А у ній Борис Грінченко – Згинули морози Вона співа, що згинули морози, Що сонце вже засяло в небесах, Щоб висушить усі блискучі сльози, Що ще тремтять на травах і квітках. Воно зійшло і сльози розтопило, І в мене теж немає сліз гірких, Бо сонце й їх ласкаво обсушило, І перед їм у серці біль затих. І про одно я сонце ще благаю: Пастернака (по стихотворениям “февраль. Достать чернил и плакать… “, “На ранних поездах”, “Лето в городе”, “Гамлет”, “Зимняя ночь”) Поэзия Бориса Пастернака представляет собой явление, совершенно новое в русской литературе вообще и в литературе Серебряного века в частности. Сам Пастернак считается одним из величайших поэтов не только в рамках указанного периода, но и в контексте всей русской литературы. Поэзии он посвятил всего себя, всю свою жизнь, считая, что только творчество способно возвысить человека над Пісня – Олійник Борис Розпрягайте, хлопці, літаки: Хай-но спочивають, роботящі. Гарно воно в небі, А таки Вдома, на землі, їй-богу, краще. Накричавсь до хрипу шлемофон. Нагулись мотори до агоній… Може б, хто згадав хоч упівтон Давню: “Розпрягайте, хлопці, коней”? … Тихий вечір травами котив. Льотчикам натомлено дрімалось. Старший спогадав старий мотив, Молоді крилом прилаштувались. А один замислено мовчав, Оповитий “Нарушитель любви к ближнему первым из людей предает себя” (Пастернак) (на примере романов. Распутина “Пожар” и Ч. Айтматова “Плаха”) Повесть. Распутина “Пожар” – одно из самых актуальных произведений нашего времени. Кроме самого очевидного значения (в романе описан пожар в сибирском таежном поселке), заглавие повести имеет и более глубокий подтекст. Горит земля под ногами людей, которым безразлична судьба родной земли. Так же, как на войне, на пожаре человек не может быть бездейственным: он спасает Мозолевський Борис – Земля Парфена Гречаного М. Вінграновському Із-за Голти, із-за Балти, із-за Кодими, Із-за того, що й на світі не було, На світанку білі олені виходили, Мовчки поглядали на село. А в траві, в причаєних гніздечках, Тихо посміхаючись собі, Спали в жовтих цяточках яєчка, Наче літнє небо, голубі. Можна було спати коло тітки Чи, легенько відштовхнувшись від землі, Знятися собі Мозолевський Борис – Елегія Над косою Обиточною ні хмарки. Серпень в’яже біле сонце у снопи. Від Бердянської затоки аж по Харків Скошені стоять мої степи. Чисте небо дише волею самою. Над водою линуть чайки голосні. Я прийшов сюди, щоб звіритися морю, А воно несе свою печаль – мені. Заглядає у зіниці бірюзово, Зупиняється і синє небо п’є. Від Утлюкського Мозолевський Борис – Монолог до мами На тих стежках за дальніми степами, За полинами, сизими від мли, Де ноги Ваші зранені ступали,- Терни колючі, мамо, наросли. Зберу увесь набуток свій у жменю. Важкий мій плуг, пісна моя рілля! Ви так хотіли щастя задля мене! Не дочекались… Пухом Вам земля… Я все іду, й всього мені замало – Доріг і звершень, друзів Мозолевський Борис – Ще б книгу книг створити у безсонні Ще б книгу книг створити у безсонні, Іще б одну відкрити пектораль. А та, що ходить з гострою косою, Колись прийде і скаже: “Помирай”. І все. І край. Нічим, не ублагати. Не знайдеш для амністії підстав. Не скажеш, що не встиг ще докохати, Не все повідав і не все зверстав. На все був час.

На Мозолевський Борис – Неоліт Монолог Над степом повінь місячна пливла, Я гола йшла, збирала квіт ромену. В моїх очах кипіла синя мла, І місяць цілував мені рамена. За балкою дві ватри на горі, А на землі ще ні межі, ні вежі.

Дві білі мої втіхи, дві зорі,- Кому дам спити вашої пожежі? О непорочна святосте зачать Над прірвою бездонно-голубою! “Февраль. Достать чернил и плакаты” (Лирика) Когда я устаю от пустозвонства Во все века вертевшихся льстецов. Борис Леонидович Пастернак – поэт, прозаик, переводчик, теоретик литературы – необыкновенно одаренный и яркий человек. Поэт лирико-философского склада восторженно приветствует революцию: она видится ему сбывшейся мечтой всех страдальцев Мозолевський Борис – Під небом Івана Піддубного Коли повз могилу Піддубного Ми свій карбували крок, Чи відали ми, чи думали, Що друг наш сягне зірок? Що я ще відкрию завтра Свій берег у скіфській млі? Що ти зазирнеш у надра Трьох континентів Землі? А шлях наш лежав не просто – Які ми долали вали! Ми вийшли не вельми зростом, Бо надто багато Мозолевський Борис – Третя рота Випускникам останнього набору Оде Ської спецшколи ВПС, із лав якої Вийшли льотчики-космонавти СРСР Георгій добровольський та Георгій Шонін Відкриваються знову ворота, Грає збір на корнеті сурмач. Третя рото,- шикуйсь, третя рото! І відсутніх сьогодні пробач: Від Клайпеди до гір Сахаліну, Де насупили сопки лоби, Їхні душі спахнули нетлінно Та й злилися з вогнями доби. Ми Таня Гелетюк – Одинокий промінець Догорала свіча на столі, На стіні, миготівши, вогнями, Й, ніби, кликала когось прийти, Все кричала глухими словами… Тіні падали вниз із вікна, Висипались з віконної рами І летіли на сяйво бліде, І навіки у ньому зникали… Миготів промінець одинокий, Миготів серед пустки сумний. Долі падали сльози із воску Й розбивались об вітер дзвінкий. І зникали Мозолевський Борис – Варіація Дай хоть Последней нежностью выстелить Твой уходящий шаг Маяковский Висока люстра світиться, як перстень, Крізь вікна золотаво-голубі. Згадай: за тими вікнами уперше В нестямі руки пестив я тобі. Ти знов пройдеш печально і статечно У затишок самотнього тепла. І над заснулим Академмістечком Зітхне і занімує синя мла. А я в своєму смутку, як в «Зимова ніч» Пастернак аналіз.

«Зимова ніч» Пастернак аналіз вірша. Художні засоби «Зимова ніч» Він розпочинається гіперболою: «мело, мело по всій землі». Це одразу змушує поринути у двобій стихій — сніжної заметілі і свічі. Вони протиставлені почуттям ліричного героя.

Свіча для нього — символ добра і любові, символ незнищенності світу. Адже картина, намальована поетом, не тільки виразна, а й дуже емоційна: Метафора змальовує зовнішню стихію і світло свічі як символ прихистку, який дає її світло серед суцільної нічної заметілі. Це підтверджують і звукові образи: алітерації перших рядків — «л-п-л-в-х-л-скл», «кр-стр» ніби передають звуки за вікном. Немов хтось з силою жбурляє об скло снігом. А на противагу заметілі тихі і впевнені звуки потріскування свічки: алітерації «св-ч-р-л-св-ч-р-л». Картина виразно підтверджується асонансами. Якщо у перших рядках наголошені «и-і» переважають, то у наступних, ніби сперечаючись, втручається алітерація наголошеного «а». Музичність вірша зачаровує, ніби це й справді дивна музика цієї заметільної ночі, а може, й цілого життя. Адже у вірші йдеться про життя, де: Таким чином, аналізуючи вірш Пастернака «Зимова ніч», можна дійти висновків про певні характерні особливості його поезії загалом. Вона насичена метафорами, образи й предмети ніби взаємоприникають одні в одні, бо вони — частина світу. Поезія Пастернака на диво музична й мальовнича завдяки гармонії звуку, кольору, образу й передусім таланту автора. «Зимова ніч» Пастернак Вірш «Зимова ніч» Бориса Пастернака українською та російською (оригінал) ви можете прочитати в цій статті. Вірш «Зимова ніч» Мело, мело по всій землі, Мело, сніжило. Свіча горіла на столі, Свіча горіла. Злітався сніг і вирував Перед шибками, Так влітку.

«Солодкий світ» Рильський аналіз » Солодкий світ » Рильський аналіз вірша — тема, ідея, художні засоби, віршовий розмір, жанр та інші питання розкриті в цій статті. Максим Рильський «Солодкий світ» аналіз вірша Вірш «Солодкий світ», написаний у формі сонету, належить до ранньої лірики поета. «З янголом на плечі» аналіз вірша » З янголом на плечі » аналіз вірша Івана Малковича наведений в цій статті. «З янголом на плечі» І. Малкович аналіз Тема: зображення ліричного героя, якого ангел на плечі намагається уберегти від зла, жорстокості, лиха. Ідея: возвеличення янгола, який є. «Диво буття в поезії Пастернака» У поезії Бориса Пастернака дивовижно переплелися теми природи й кохання, мистецтва й життя. Здається, до орбіти інтересів поета залучено все, що жадібно вбирали в себе замріяні очі людини, закоханої в життя. Пастернак одного разу сказав, що література — вся, навіть. «Сойчине крило» аналіз «Сойчине крило» аналіз новели Івана Франка викладено в цій статті. «Сойчине крило» аналіз Жанр — новела Тема: змальована жіноча доля в новітній інтерпретації. Головна героїня, Марія, дуже помилилася в своєму виборі, і це призвело до страшних моральних і фізичних страждань. «В житах» Косинка аналіз «В житах» Косинка аналіз твору Новела «В житах» з однойменної збірки засвідчує орієнтацію письменника на стефанівський тип письма. Перед читачами постає лише один «щасливий» день із життя Корнія Дізіка, від особи якого ведеться розповідь. Він зі своєї волі опинився. «Два кольори» Павличко аналіз «Два кольори» Павличко Аналіз вірша — тема, ідея, головна думка, художні засоби, віршовий розмір. «Два кольори» аналіз Вид лірики : особиста (інтимна). Жанр твору : пісня.

Провідна тема твору «Два кольори» — це роздуми про долю людини, про те, що. «Страшні слова, коли вони мовчать» аналіз «Страшні слова, коли вони мовчать» аналіз вірша Вірш «Страшні слова, коли вони мовчать» завершує збірку «Неповторність». У творі Ліна Костенко говорить про те, що слова, ніби згустки, увібрали в себе радощі й болі людей. Чутлива душа поета не тільки вловлює. «Молюсь і вірю» аналіз Аналіз вірша «Молюсь і вірю» — Тема, ідея, художні засоби, рік написання та інші питання розкриті в цій статті. Вірш «Молюсь і вірю» Максима Рильського — переповнений вірою, надією, оптимізмом. «Молюсь і вірю» аналіз вірша Рік створення: 1918. Збірка: «Під.

«Момент» Винниченко аналіз Аналіз твору «Момент» Винниченка — тема, ідея, жанр, герої, проблематика, сюжет, характеристика викладені в цій статті «Момент» Винниченко аналіз твору Літературний рід «Момент» : епос. Жанр «Момент» : новела. Тема «Момент» : історія короткої любові між революціонером і панною. «Місто» М. Семенко аналіз Семенко аналіз вірша М. Семенко протягом усього свого творчого життя експериментував із формою вірша, шукав власну інтонацію, невимушену й наближену до розмовної, розробляв і опрацьовував нові мотиви, зокрема еротичні та урбаністичні. Вірш «Місто» має яскраво виражений урбаністичний характер. «Човен» Євген Грибінка аналіз Аналіз балади «Човен» Євген Грибінка викладений в цій статті. «Човен» Євген Грибінка аналіз Тема: Роздуми поета про майбутнє життя Алегоричні образи вірша «Човен»: човен (людина), море (життя), хвилі, вітер, хмари, громи (життєві негаразди, випробування). «Човен» Гребінка віршовий розмір Віршовий розмір. Олена Пчілка «Сосонка» аналіз Олена Пчілка «Сосонка» аналіз Оповідання викладений в цій статті. Олена Пчілка «Сосонка» аналіз Тема : відображення духовного світу героїв. Ідея : відтворення світу людини і природи. Основна думка: прагнення до щастя. Сюжетні лінії : історія сосонки та історія життя Івася. Горацій «До Мельпомени» аналіз Вірш Горація » До Мельпомени » став першим серед поезій, присвячених усвідомленню поетом досягнень свого творчого шляху. Горацій «До Мельпомени» аналіз Мельпомена — це муза трагедії. В оді «До Мельпомени» поет упевнений, що є пам’ятники, яким не загрожують ні дощі. «Залізний острів» аналіз «Залізний острів» аналіз — жанр, тема, ідея, проблематика, сюжет Аналіз твору «Залізний острів» Олеся Гончара Автор — О. Гончара Рік написання — 1963 Жанр твору : Новела Рід літератури «Залізний острів» : епос. Проблематика «Залізний острів» : війни і миру;. «Диваки» Комар аналіз Аналіз твору Комара «Диваки» — Тема, ідея, головна думка, композиція. «Диваки» Комар аналіз Тема: зображення світу пригод, неповторного дитинства юних друзів Сашка та Миколи, їх ставлення до власних вчинків, вчинків оточуючих, намагання самоствердитися та порозумітися з дорослими. Ідея. «Солодкий світ» Рильський Вірш М. Рильського «Солодкий світ!» сповнений радості життя, розуміння його привабливості й неповторності. Особливо цінні вияви справжніх, чистих почуттів.

Мабуть, треба пройти довгий шлях мук нерозуміння, щоб поцінувати те, що є, відкрити для себе «солодкий світ». «Солодкий світ» Рильський вірш. «Люби природу не як символ» аналіз «Люби природу не як символ» аналіз Тема : закликання людини любити природу, людей, красу, мистецтво, легенди і дійсність. Ідея: благотворний вплив природи на людське життя. Основна думка: кожен із нас — невід’ємна частинка матінки-природи. Світ навколо нас такий чарівний, таких.

«Міст Мірабо» аналіз вірша Вірш «Міст Мірабо» — взірець інтимної лірики Аполлінера. У ньому кохання, що минає, протиставляється водам Сени, що завжди течуть під мостом Мірабо. Поет відтворив у цьому вірші ритм ткацької пісні XIII століття. Гійом Аполлінер «Міст Мірабо» аналіз вірша Назва. «Неймовірні пригоди Івана Сили» аналіз «Неймовірні пригоди Івана Сили» аналіз «Неймовірні пригоди Івана Сили» аналіз «Неймовірні пригоди Івана Сили» — казка про життя реальної людини. А сам О. Гаврош наполягає на тому, що цей твір — дитяча казка. Але, як на мене, розповідь про Івана. «Стояла я і слухала весну» аналіз вірша Вірш Лесі Українки «Стояла я і слухала весну» (1895) сповнений свіжості й тепла прекрасної пори року.

Всього у двох строфах Леся Українка вмістила багату палітру відчуттів, які бентежать душу навесні: Стояла я і слухала весну. Весна мені багато говорила. Співала. «Дороги» Антонич аналіз та характеристика У поезії «Дороги» Б.-І. Антонич (1933) дорога, як відкрита книга, манить у безмежні далі, символізуючи життя з його красотами, таємницями і складнощами, небо і пшениця ніби відтворюють кольори національного прапора: «Тільки небо і тільки пшениця (над нами, за нами, під. «Стилет чи стилос?» Євген Меланюк аналіз Вірш «Стилет чи стилос?» (1924) дав назву першій збірці поета. Автор долучається до споконвічної естетичної дискусії: митець може витати в далекому від життя світі мрій, понадземної краси, незворушного спокою чи має боротися за вдосконалення реального світу наближення його до ідеалу. «Гітара» Лорка аналіз Аналіз вірша «Гітара» Гарсіа Лорка Назва : » Гітара « Автор : Федеріко Гарсіа Лорка Жанр : ліричний вірш Стиль : сюрреалізм Збірка : «Канте Хондо» (андалузькі народні пісні) Сюжет : Кабальєро приходить під балкон коханої. Його гітара ридає, виспівуючи. «Гуси-лебеді летять» аналіз Михайло Стельмах «Гуси-лебеді летять» аналіз — тема, ідея, жанр, головні герої, сюжет та інші питання розкриті в цій статті. «Гуси-лебеді летять» аналіз твору Рік написання: 1963 Жанр : автобіографічна повість Тема «Гуси-лебеді летять»: зображення життєвої долі українського села першої половини. «Заповіт» Шевченко аналіз Аналіз вірша » Заповіт » Шевченка — тема, ідея, художні засоби, жанр, композиція та інші питання розкриті в цій статті. «Заповіт перекладено більше як на 50 мов народів світу. Виникло навіть прислів’я: «Шевченків «Заповіт» облетів увесь світ». «Заповіт» Шевченко аналіз. «Червоне і чорне» аналіз Червоне та чорне — роман Стендаля 1830 р. Іноді його ще називають хронікою XIX ст. У романі розкривається трагічна історія Жульєна Сореля, «В душі котрого йде боротьба між природною шляхетністю й небезпечними примарами честолюбства». Показуючи життя героя, автор одночасно змальовує. Реферат Аналіз вірша Бориса Пастернака «Зимова ніч» Ви виголосили ці слова, і що постало перед думкою? Може бути, тиша і спокій, легкий, затишний сніг, повний місяць і розсип зірок по синяво-чорному небу? А може бути, заметіль за вікном, вихор сніжних пластівців, божевільна танець духів природи і єдина тиха пристань — будинок, свічка на столі?. В 1946 Борис Пастернак пише вірш В«Зимова нічВ». Зовсім недавно закінчилася війна.

Здавалося б, ось воно, настало спокій! Але бурі світових потрясінь не вщухли і, напевно, не вщухнуть ніколи. Де ж порятунок? Що допоможе людині в вирі пристрастей не загубитися, зберегти свій тендітний внутрішній світ? І поет дає відповідь: будинок, вогнище — обитель надії і спокою. Але ця відповідь не однозначний. Це твір — вірш-сумнів, догляд, втеча. Не випадково воно повністю побудовано на прийомі антитези, тобто на протиставленні. Рефреном зі строфи в строфу слід двовірш: Свічка — Символ надії, тихого щастя, самоти і чистоти. Цей вогник, який є для ліричного героя центром Всесвіту, центром його світу, легко згасити. Досить легкого подиху — і ось уже. Жар, вогонь — символ емоцій, пристрастей. Але це «жар спокуси».

Вогонь свічки — світоч життя тихою, відокремленої. Автор зобразив одну стихію в двох діаметрально протилежних іпостасях. Але основою твору все-таки є антитеза вогню і льоду.

Перші два рядки занурюють в зиму, рій сніжних пластівців, хуртовина. Причому холодна стихія — цариця усього світу, «всієї землі», все їй підпорядковано. І лише самотня свічка хоробро протистоїть цієї сніжної королеви. Та обурена, розлючена, і от: Протистоянням дикої танці, боротьби духів природи та буття і самотньої людської душі — свічки — В«Зимова нічВ» нагадує пушкінських В«БісівВ». Але підсумок тут зовсім інший.

Якщо у Пушкіна демони в образі стихії перевертають візок загубився подорожнього, ламають його опір, то тут зовнішні сили не можуть остаточно перемогти маленький вогник, цей світоч надії.

Остання строфа повторює першу: Останні два рядки співпадають, але не перші. Звернемо на них увагу. У першій строфі немає відчуття часу, дія зливається з нескінченністю. Це підкреслюється повтором: «мело, мело. » В останній строфі вже поставлені чіткі временниRе рамки: «в лютому», до того ж слово «мело» не повторюється. Значить, зимова буря не нескінченна, вона має своє завершення. Заключна рядок — «свічка горіла «- стверджує перемогу життя і надії. Ця боротьба, часом життєва, деколи невиправдана, закінчується на користь чистого джерела світла, хоробро оборонив своє право на життя. Саме протистояння життєвим бурям як зовнішнього світу, так і внутрішнього є головною ідеєю твору. Її розкриттю служить і кільцева композиція В«Зимової ночіВ», і емоційне забарвлення твори. Якщо ми уважно придивимося до нього, прислухаємося до звучання слів, то зрозуміємо, що вона дуже яскрава і барвиста. Вірш написаний ямбом «Старовинним, допотопним», за словами. Ходасевича, найбільше відображає сильне емоційне забарвлення вірша. Здавалося б, що в цьому такого? Ямб традиційний, чотиристопний. Але подивимося на другу та четверту рядка кожної строфи. Вони вкорочені. Тут всього дві стопи. До того ж у першій та третьому рядках застосовується чоловіча рима, а в другій і четвертій — жіноча.

Зрозуміло, це не випадково. Використовувані прийоми є фарбами в палітрі поета для додання яскравості емоційного настрою вірші.

Рядки вкорочені — і ось антитеза вогню і льоду виділена, звертає на себе увагу. Але жорстокості і брутальності тут немає. Цьому сприяє прийом алітерації: В даному випадку вказаний прийом надає хуртовини дзвінкість, легкість, ми чуємо своєрідний кришталевий дзвін крижинок, але відчуваємо млявість. І це знову грає на антитезу. В ньому легко пропасти, зникнути. Він з легкістю поглине все чуже, невластиве. А ось та частина світу, де панує свічка; для її опису автор вживає слова, що позначають прості, домашні речі, — це «потолок», «два черевичка «,» віск «,» сльози «,» каганець «,» сукню «і так далі. Тут мило і затишно, але і сюди долинають відгомін іншого світу, і тут є місце боротьбі і сумнівам: Таким чином, зовнішній світ вірші змальований досить чітко. Якщо проаналізувати використовувані в творі іменники, то практично всі вони відносяться саме до його опису. Внутрішній же світ ліричного героя вірші уявити досить важко. Про нього майже нічого не сказано, він дан окремими штрихами. Ми можемо лише здогадуватися про почуття, які володіють душею ліричного героя. Проникнення в його внутрішній, духовний світ змушує нас думати, розмірковувати, бо як і всяке ліричне твір Б.Пастернака, В«Зимова нічВ» несе потужний філософський потенціал. Ми бачимо явну невідповідність: спокуса, що є виключною прерогативою сатани, порівнюється з ангелом, символом чистоти і непорочності. Виділене слово «хрестоподібно» — символ християнства — знову, немов у насмішку, приписується пороку. І це є яскравим показником бентежної душі ліричного героя: де зло? де добро? що краще, а що гірше? Як знайти відповіді на ці питання? Як не розгубитися? Єдиною соломинкою, єдиним орієнтиром в просторі є символічна «свічка» — оплот віри і надії. Буде вона світити або згасне під натиском життєвих негараздів — залежить від самого героя. Реферати українською.

Реферат Аналіз вірша Бориса Пастернака «Зимова ніч» Ви вимовили це слово, І що стало перед думкою? Можливо, тиша та спокій, легкий, затишний сніг, повна місяць і розсип зірок поиссиня-черному небу? Можливо, заметіль надворі, вихор сніжних пластівців, божевільна танець духів природи й єдина тиха пристань – будинок, свіча на столі.

У 1946 року Борис Пастернак пише вірш «Зимова ніч». Нещодавно закінчилася війна. Здається, ось він, який настав спокій! Але бурі світових потрясінь не стихли й, напевно, не вщухнуть ніколи. Коли ж порятунок? Що допоможе фахівця в царині вирі пристрастей не загубитися, зберегти свій тендітний внутрішній світ? І поет дає відповідь: будинок, осередок – обитель і надії спокою. Але це відповідь не однозначний. Це — твір –стихотворение-сомнение, те що, втеча. Невипадково він цілком побудовано на прийомі антитези, цебто в протиставленні. Рефреном з строфи в строфу сліддвустишие: Свіча – символ надії, тихого щастя, усамітнення і чистоти. Цей вогник, є для ліричного героя центром Всесвіту, центром його світу, легко загасити. Досить легенів подуву – і вже. Жар, вогонь – символ емоцій, пристрастей. Але це “жар спокуси”. Вогонь свічки – світоч життя тихою,уединенной. Автор зобразив одну стихію у двох діаметрально протилежних іпостасях. Але основою твори усе ж є антитеза вогню й льоду. Перші два рядки занурююється у зиму, рій сніжних пластівців, заметіль.

До того ж холодна стихія – цариця усього світу, “всієї землі”, все їй підпорядковане. І лише самотня свіча хоробро протистоїть цієї сніжної королеві. Та обурена, розлютована, і вже: >Противостоянием дикої танці, боротьби духів природи й буття й самотньою людської душі – свічки – «Зимова ніч» нагадує пушкінських «Бісів». Якщо в Пушкіна демони образ стихії перевертають візок загубився подорожнього, ламають його опір, то тут зовнішні сили що неспроможні остаточно перемогти маленький вогник, цей світоч надії. Остання строфа повторює першу: Останні два рядки збігаються, але з перші. Звернемо ними увагу. У першій строфі відчуття часу, дію зливається з нескінченністю. Це підкреслюється повтором: “мело, мело. ” Останній строфі поставлено чітківременниRе рамки: “у лютому”, при цьому слово “мело” не повторюється. Отже, зимова буря не нескінченна, вона не має своє завершення. Заключна рядок – “свіча горіла” – стверджує перемогу життя і надії. Ця боротьба, часом життєва, часом невиправдана, закінчується користь чистого джерела світла, хоробро який оборонив своє під собою підстави. Саме протистояння життєвим бурям як зовнішнього світу, і внутрішнього є головним ідеєю твори.

Її розкриття є й кільцева композиція «Зимової ночі», та емоційну забарвлення твори. Якщо ми уважно придивимося щодо нього, прислухаймося до звучання слів, то зрозуміємо, що вона дуже яскрава і барвиста. Вірш написано ямбом “старовинним, допотопним”, за словамиВ.Ходасевича, найбільше відбиваючим сильну емоційне забарвлення вірша. Здається, у цьому такого?Ямб традиційний,четирехстопний. Але погляньмо другу і четверту рядки кожної строфи. Тут лише дві стопи. До того ж у першою і третьою рядках застосовується чоловіча рима, тоді як у другого продажу та четвертої – жіноча. Зрозуміло, це випадково. Використовувані прийоми є фарбами в палітрі поета щоб надати яскравості емоційного настрою вірші. Рядки вкорочені – і вже антитеза вогню й льоду виділено, привертає увагу. Але жорстокість і грубості але немає. Цьому сприяє прийом алітерації: У разі зазначений прийом саме й надає заметілі дзвінкість, легкість, ми чуємо своєрідний кришталевий дзенькіт крижинок, але відчуваємо безжиттєвість.

У ньому легко прірву, зникнути. Разом із легкістю поглине все далеке, невластивий.

І це не та частина світу, де панує свіча; його описи автор вживає слова, які позначають прості, домашні речі, – це “стелю”, “двабашмачка”, “віск”, “сльози”, “каганець”, “сукню” тощо. Тут мило та затишно, а й сюди лунають відзвуки іншого світу, і є місце боротьбі і сумнівам: Отже, світ вірші змальований досить чітко. Коли проаналізувати використовувані у творі іменники, то всі вони ставляться саме для її опису. А внутрішній світ ліричного героя вірші уявити досить складно. Про ньому майже не сказано, він дано окремими штрихами. Ми можемо лише гадати про, володіють душею ліричного героя. Проникнення у внутрішній, духовний світ змушує нас думати, розмірковувати, оскільки, як і ліричний твір Б.Пастернака, «Зимова ніч» несе потужний філософський потенціал. Ми явне невідповідність: спокуса, є виняткової прерогативою сатани, порівнюється зі янголом, символом чистоти і цнотливості. Виділене слово “хрестоподібно” – символ християнства – знову, ніби глузуючи, приписується пороку. І це є яскравим показником бунтівливої душі ліричного героя: де зло? краще, що гірше? Як знайти відповіді опікується цими питаннями? Як немає розгубитися? Єдиною соломинкою, єдиним орієнтиром у просторі є символічна “свіча” – оплот ще віри і надії.

Буде вона світити чи погасне під тиском життєвих негараздів – залежить від самої героя. року Пастернак залишив заняття філософією і зосередився на літературній праці.

Приєднався до футуристичного угрупування “Центрифуга”. В цей час вийшли друком перші його поетичні збірки: “Близнюк у хмарах” (1914), “Поверх бар’єрів” (1917).

Доктор Живаго Анализ Произведения

Борис Леонидович Пастернак [1890–1960] Роман (1955, опубл. 1957, в СССР — 1988)

Пастернак описывает жизнь этого персонажа, начиная с 10 лет до самой смерти. Период этот охватывает первую половину 20 века, и основная часть романа приходится на Первую Мировую Войну, Революцию и Гражданскую Войну, думаю, один из самых страшных периодов в истории России. Пастернак был современником тех событий, и оттого их описание в книги приобретают особую окраску, кому как не ему знать, как там было на самом деле, что люди чувствовали, и как поступали. Но политические перемены не главные в романе, а являются фоном для описания жизни некоторых людей, выходцев из интеллигентной среды, в то непростое время.
Еще одной важной темой здесь становится судьба дочери Юрия и Лары — Татьяны, которая росла уже без них — сиротой. Ей, как и тысячам других детей того времени, не повезло оказаться в эпицентре тяжелых событий в стране. Расти без родительской заботы — всегда испытание на прочность, поэтому вовсе неудивительно, что впоследствии Таня так и не сумела пробиться в жизни. В противовес своей матери и отцу, она так и не стала образованной, интеллигентной и тонкой натурой.
«Доктор Живаго» — это не просто роман, а сочетание прозы и лирики, что формирует историю жизни Юрия Андреевича Живаго. Не зря эту книгу относят к числу лучших романов в истории мировой литературы.
Начало романа открывает перед нами образ маленького Юрия, который переживает страшную трагедию в своей жизни. После этого начинаются скитания. Герой открывает в себе талант поэта. Его стихи часто будут встречаться на страницах романа.
История любви на страницах романа самая необычная. В ней нет наивности и детской привязанности. Герои, Юрий и Лара, становятся друг для друга свежим глотком воздуха среди пыльной и серой жизни.
Предположительно, в основу романа легла жизнь самого Бориса Пастернака. Такую теорию выдвигают критики и исследователи его творчества, но с точностью на сегодняшний день никто не может сказать, так ли это.

Сюжет книги

охватывает события произошедшие в нашей многострадальной стране начиная с революции 1905 года и вплоть до Великой Отечественной войны. Доктор Живаго — естественно главный герой . Начинается роман с похорон его мамы. Потом его взяли на воспитание хорошие люди . Юра Живаго стал медиком по примеру приемного отца и женился на его дочери . у них рождается мальчик и в это же время Юрия призывают на фронт в качестве полевого врача . Тут конечно и начинаются все злоключения — не только молодого доктора но и всего русского народа.

Параллельно с жизнью Живаго автор отслеживает судьбы ещё нескольких человек, которые тесно переплетены между собой. Сам доктор . Его жена с детьми . Его любовница со своим мужем и детьми . Его друзья . Его знакомые . Его сводный брат. Его дядя. Его вторая жена с детьми и тестем. Это наиболее упоминаемые персонажи романа.
Источник

Уездное Краткое Содержание

Когда Юрин дядюшка Николай Николаевич переехал в Петербург, заботу о нем, в десять лет оставшемся сиротой, взяли другие родственники — Громеко, в доме которых на Сивцевом Вражке бывали интересные люди и где атмосфера профессорской семьи вполне способствовала развитию Юриных талантов.

Дочь Александра Александровича и Анны Ивановны (урожденной Крюгер) Тоня была ему хорошим товарищем, а одноклассник по гимназии Миша Гордон — близким другом, так что он не страдал от одиночества.

Как-то во время домашнего концерта Александру Александровичу пришлось сопровождать одного из приглашенных музыкантов по срочному вызову в номера, где только что попыталась свести счеты с жизнью его хорошая знакомая Амалия Карловна Гишар. Профессор уступил просьбе Юры и Миши и взял их с собой.

Пока мальчики стояли в прихожей и слушали жалобы пострадавшей о том, что на такой шаг ее толкали ужасные подозрения, по счастью оказавшиеся только плодом ее расстроенного воображения, — из-за перегородки в соседнюю комнату вышел средних лет мужчина, разбудив спавшую в кресле девушку.

На насмешливые взгляды мужчины она отвечала подмигиванием сообщницы, довольной, что все обошлось и их тайна не раскрыта. В этом безмолвном общении было что-то пугающе волшебное, будто он был кукольником, а она марионеткой. У Юры сжалось сердце от созерцания этого порабощения. На улице Миша сказал товарищу, что он встречал этого человека. Несколько лет назад они с папа ехали вместе с ним в поезде и он спаивал в дороге Юриного отца, тогда же бросившегося с площадки на рельсы.

Увиденная Юрой девушка оказалась дочерью мадам Гишар. Лариса — Лара — была гимназисткой. В шестнадцать лет она выглядела восемнадцатилетней и несколько тяготилась положением ребенка — такого же, как ее подруги. Это чувство усилилось, когда она уступила ухаживаниям Виктора Ипполитовича Комаровского, роль которого При ее маменьке не ограничивалась ролью советника в делах и друга дома. Он стал ее кошмаром, он закабалил ее.

Через несколько лет, уже студентом-медиком, Юрий Живаго вновь встретился с Ларой при необычных обстоятельствах.

Вместе с Тоней Громеко накануне Рождества они ехали на елку к Свенцицким по Камергерскому переулку. Недавно тяжело и долго болевшая Анна Ивановна соединила их руки, сказав, что они созданы друг для друга. Тоня действительно была близким и понимающим его человеком. Вот и в эту минуту она уловила его настроение и не мешала любоваться заиндевелыми, светящимися изнутри окнами, в одном из которых Юрий заметил черную проталину, сквозь которую виден был огонь свечи, обращенный на улицу почти с сознательностью взгляда. В этот момент и родились строки еще не оформившихся стихов: «Свеча горела на столе, свеча горела…»

Он и не подозревал, что за окном Лара Гишар говорила в этот момент Паше Антипову, не скрывавшему с детских лет своего обожания, что, если он любит ее и хочет удержать от гибели, они должны немедленно обвенчаться. После этого Лара отправилась к Свенцицким, где Юра с Тоней веселились в зале и где за картами сидел Комаровский. Около двух часов ночи в доме вдруг раздался выстрел. Лара, стреляя в Комаровского, промахнулась, но пуля задела товарища прокурора московской судебной палаты. Когда Лару провели через зал, Юра обомлел — та самая! И вновь тот же седоватый, что имел отношение к гибели его отца! В довершение всего, вернувшись домой, Тоня и Юра уже не застали Анну Ивановну в живых.

Лару стараниями Комаровского удалось спасти от суда, но она слегла, и Пашу к ней пока не пускали. Приходил, однако, Кологривов, принес «наградные». Больше трех лет назад Лара, чтобы избавиться от Комаровского, стала воспитательницей его младшей дочери. Все складывалось благополучно, но тут проиграл общественные деньги ее пустоватый братец Родя. Он собирался стреляться, если сестра не поможет ему. Деньгами выручили Кологривовы, и Лара передала их Роде, отобрав револьвер, из которого тот хотел застрелиться. Вернуть долг Кологривову никак не удавалось. Лара тайно от Паши посылала деньги его сосланному отцу и приплачивала хозяевам комнаты в Камергерском. Девушка считала свое положение у Кологривовых ложным, не видела выхода из него, кроме как попросить деньги у Комаровского. Жизнь опротивела ей. На балу у Свенцицких Виктор Ипполитович делал вид, что занят картами и не замечает Лару. К вошедшей же в зал девушке он обратился с улыбкой, значение которой Лара так хорошо понимала…

Когда Ларе стало лучше, они с Пашей поженились и уехали в Юрятин, на Урал. После свадьбы молодые проговорили до утра. Его’ догадки чередовались с Лариными признаниями, после которых у, него падало сердце… На новом месте Лариса преподавала в гимназии и была счастлива, хотя на ней был дом и трехлетняя Катенька. Паша преподавал латынь и древнюю историю.

Справили свадьбу и Юра с Тоней. Между тем грянула война. Юрий Андреевич оказался на фронте, не успев толком повидать родившегося сына. Иным образом попал в пекло боев Павел Павлович Антипов.

С женой отношения были непростые. Он сомневался в ее любви к нему. Чтобы освободить всех от этой подделки под семейную жизнь, он закончил офицерские курсы и оказался на фронте, где в одном из боев попал в плен. Лариса Федоровна поступила сестрой в санитарный поезд и отправилась искать мужа. Подпоручик Галиуллин, знавший Пашу с детства, утверждал, что видел, как он погиб.

Живаго оказался свидетелем развала армии, бесчинства анархиствующих дезертиров, а вернувшись в Москву, застал еще более страшную разруху. Увиденное и пережитое заставило доктора многое пересмотреть в своем отношении к революции.

Чтобы выжить, семья двинулась на Урал, в бывшее имение Крюгеров Варыкино, неподалеку от города Юрятина. Путь пролегал через заснеженные пространства, на которых хозяйничали вооруженные банды, через области недавно усмиренных восстаний, с ужасом повторявших имя Стрельникова, теснившего белых под командованием полковника Галиуллина.

В Варыкине они остановились сначала у бывшего управляющего Крюгеров Микулицына, а потом в пристройке для челяди. Сажали картошку и капусту, приводили в порядок дом, доктор иногда принимал больных. Нежданно объявившийся сводный брат Евграф, энергичный, загадочный, очень влиятельный, помог упрочить их положение. Антонина Александровна, похоже, ожидала ребенка.

С течением времени Юрий Андреевич получил возможность бывать в Юрятине в библиотеке, где увидел Ларису Федоровну Антипову. Она рассказала ему о себе, о том, что Стрельников — это ее муж Павел Антипов, вернувшийся из плена, но скрывшийся под другой фамилией и не поддерживающий отношений с семьей. Когда он брал Юрятин, забрасывал город снарядами и ни разу не осведомился, живы ли жена и дочь.

Через два месяца Юрий Андреевич в очередной раз возвращался из города в Варыкино, Он обманывал Тоню, продолжая любить ее, и мучился этим. В тот день он ехал домой с намерением признаться жене во всем и больше не встречаться с Ларой.

Вдруг трое вооруженных людей преградили ему дорогу и объявили, что доктор с этого момента мобилизован в отряд Аиверия Микулицына. Работы у доктора было по горло: зимой — сыпняк, летом — дизентерия и во все времена года — раненые. Перед Ливерием Юрий Андреевич не скрывал, что идеи Октября его не воспламеняют, что они еще так далеки от осуществления, а за одни лишь толки об этом заплачено морями крови, так что цель не оправдывает средства. Да и сама идея переделки жизни рождена людьми, не почувствовавшими ее духа. Два года неволи, разлуки с семьей, лишений и опасности завершились все же побегом.

В Юрятине доктор появился в момент, когда из города ушли белые, сдав его красным. Выглядел он одичалым, немытым, голодным и ослабевшим. Ларисы Федоровны и Катеньки дома не было. В тайнике для ключей он обнаружил записку. Аариса с дочерью отправилась в Варыкино, надеясь застать его там. Мысли его путались, усталость клонила ко сну. Он растопил печь, немного поел и, не раздеваясь, крепко заснул. Очнувшись же, понял, что раздет, умыт и лежит в чистой постели, что долго болел, но быстро поправляется благодаря заботам Лары, хотя до полного выздоровления нечего и думать о возвращении в Москву. Живаго пошел служить в губздрав, а Лариса Федоровна — в губоно. Однако тучи над ними сгущались. В докторе видели социально чуждого, под Стрельниковым начинала колебаться почва. В городе свирепствовала чрезвычайка.

В это время пришло письмо от Тони: семья была в Москве, но профессора Громеко, а с ним ее и детей (теперь у них, кроме сына, есть дочь Маша) высылают за границу. Горе еще в том, что она любит его, а он ее — нет. Пусть строит жизнь по своему разумению.

Неожиданно объявился Комаровский. Он приглашен правительством Дальневосточной Республики и готов взять их с собой: им обоим грозит смертельная опасность. Юрий Андреевич сразу отверг это предложение. Лара уже давно поведала ему о той роковой роли, что сыграл в ее жизни этот человек, а он рассказал ей, что Виктор Ипполитович был виновником самоубийства его отца. Решено было укрыться в Барыкине. Село было давно покинуто жителями, вокруг по ночам выли волки, но страшнее было бы появление людей, а они не взяли с собой оружие. Кроме того, недавно Лара сказала, что, кажется, беременна. Надо было думать уже не о себе. Тут как раз снова прибыл Комаровский. Он привез весть, что Стрельников приговорен к расстрелу и надо спасать Катеньку, если уж Лара не думает о себе. Доктор сказал Ларе, чтобы она ехала с Комаровским.

В снежном, лесном одиночестве Юрий Андреевич медленно сходил с ума. Он пил и писал стихи, посвященные Ларе. Плач по утраченной любимой вырастал в обобщенные мысли об истории и человеке, о революции как утраченном и оплакиваемом идеале.

В один из вечеров доктор услышал хруст шагов, и в дверях показался человек. Юрий Андреевич не сразу узнал Стрельникова. Выходило, что Комаровский обманул их! Они проговорили почти всю ночь.

О революции, о Ларе, о детстве на Тверской-Ямской. Улеглись под утро, но, проснувшись и выйдя за водой, доктор обнаружил своего собеседника застрелившимся.

…В Москве Живаго появился уже в начале нэпа исхудавшим, обросшим и одичавшим. Большую часть пути он проделал пешком. В течение последующих восьми-девяти лет своей жизни он терял врачебные навыки и утрачивал писательские, но все же брался за перо и писал тоненькие книжечки. Любители их ценили.

По хозяйству помогала ему дочь бывшего дворника Марина, она служила на телеграфе на линии зарубежной связи. Со временем она стала женой доктора и у них родились две дочери. Но в один из летних дней Юрий Андреевич вдруг исчез. Марина получила от него письмо, что он хочет пожить некоторое время в одиночестве и чтобы его не искали. Он не сообщил, что вновь неизвестно откуда появившийся брат Евграф снял ему комнату в Камергерском, снабдил деньгами, начал хлопотать о хорошем месте работы.

Однако душным августовским днем Юрий Андреевич умер от сердечного приступа. Попрощаться с ним пришло в Камергерский неожиданно много народу. Среди прощающихся оказалась и Лариса Федоровна. Она зашла в эту квартиру по старой памяти. Здесь когда-то жил ее первый муж Павел Антипов. Через несколько дней после похорон она неожиданно исчезла: ушла из дому и не вернулась. Видимо, ее арестовали.

Уже в сорок третьем году, на фронте, генерал-майор Евграф Андреевич Живаго, расспрашивая бельевщицу Таньку Безочередову о ее героической подруге разведчице Христине Орлецовой, поинтересовался и ее, Таниной, судьбой. Он быстро понял, что это дочь Ларисы и брата Юрия. Убегая с Комаровским в Монголию, когда красные подходили к Приморью, Лара оставила девочку на железнодорожном разъезде сторожихе Марфе, кончившей дни в сумасшедшем доме. Потом беспризорщина, скитания…

Между прочим, Евграф Андреевич не только позаботился о Татьяне, но и собрал все написанное братом. Среди стихов его было и стихотворение «Зимняя ночь»: «Мело, мело по всей земле / Во все пределы. / Свеча горела на столе, / Свеча горела…»
В. С. Кулагина-Ярцева
Источник: Все шедевры мировой литературы в кратком изложении. Сюжеты и характеры. Русская литература XX века / Ред. и сост. В. И. Новиков. Все книги автора