Сковорода как пишется слово сковорода

толковый словарь

толковый словарь ушакова

толковый словарь ожегова

толковый словарь даля

словарь существительных

энциклопедический словарь

академический словарь

гуманитарный словарь

орфографический словарь

словарь ошибок

словарь ударений

трудности произношения и ударения

формы слов

синонимы

морфемно-орфографический словарь

грамматический словарь

этимология

этимологический словарь русского языка

этимологический словарь

словарь русских фамилий

сканворды

полезные сервисы

(Григорий Саввич, 1722—1794) — украинский философ, сын простого казака; учился в Киевской духовной академии, а потом был отправлен в СПб. в придворную певческую капеллу; в 1744 г. получил увольнение от должности певчего с званием придворного уставщика и остался в Киеве продолжать учение в академии, но, не имея расположения к духовному званию, притворился сумасшедшим, вследствие чего был исключен из бурсы. Желая пополнить свои познания, С. решил побывать за границей, куда и отправился в качестве церковника при генерале Вишневском. Пешком странствуя по Венгрии, Австрии, и, вероятно, по Польше, Германии и Италии, С. знакомился с учеными и приобретал новые познания: так он изучил языки латинский, греческий, немецкий и еврейский. Вернувшись в Россию, С. занял место учителя поэзии в Переяславле и написал для училища «Руководство о поэзии», в котором проводил много новшеств; когда же переяславский епископ потребовал, чтобы С. преподавал предмет по старине, С. не согласился, вследствие чего был уволен. В 1759 г. С. приглашен на место учителя поэзии в Харьковском коллегиуме, но, назначенный преподавать правила благонравия, С., вследствие некоторых мыслей, выраженных им во вступительной лекции и истолкованных в превратном смысле, был присужден к отрешению от должности (в 1766 г.). После этого С. большую часть жизни проводил в постоянных странствованиях пешком по Слободской Украйне, останавливаясь по дороге в крестьянских избах и отказываясь от предлагаемых ему должностей и занятий и посвящая свое время поучению людей нравственности, как словом, так и своим образом жизни. К этому же периоду относится и составление философских сочинений С., которые, впрочем, при его жизни не были напечатаны. Что касается значения философского учения С., то одни считают С. мистиком и масоном, последователем мартинистов, другие называют С. рационалистом. Причиной такого разногласия является то, что сочинения С. до последнего времени не были собраны; напечатаны были лишь некоторые из его трактатов. Только с появлением собрания сочинений С., изданного проф. Багалеем (Харьк., 1894), явилась возможность приступить к их изучению. С. — философ-моралист: он действовал и живым словом, и сочинениями; понимая значение западноевропейской цивилизации, он вооружался против утилитарного направления умов, заглушавшего все высшие запросы духа; ответ на эти высшие запросы он нашел в Библии и в древней классической философии, которая предохранила С. как от мистицизма, к которому он был склонен по природе, так и от рационализма XVIII в. Взгляд С. на Библию представляет собою нечто среднее между чисто ортодоксальным и рационалистическим ее толкованием. С. смотрел на Библию, как на поэтическое творение, которое скрывает истину под внешними образами. Черпая философские идеи из древнеклассической философии, С. перерабатывал их согласно собственному настроению и тенденциями В сфере религиозной С. вел борьбу против бездушной обрядности и внешности; он протестовал против узкого понимания православия и христианства. С. не признавал необходимости чудес, так как для познания Бога достаточно естественных источников, в которых он открывает себя обильно и очевидно. На философию С. смотрит, как на фундамент и центр образования вообще: она есть жизнь духа, постоянное искание истины. В своей умозрительной философии С. находился под сильным влиянием Платона, у которого он заимствовал определение души, ее природы и жизни. Изречение Сократа «познай самого себя» С. объясняет в смысле познания своей высшей природы, духа, разума. Дуализм, по учению С., распространяется не только на человека, но и на весь мир: везде является материя и форма, или идея. В учении о вечности мира и его бесконечности в пространстве и времени С. отступил от Платона и находился под влиянием Филона. Практическая философия С. находится в тесной связи с умозрительной: для истинно счастливой жизни нужно знание и мудрость; счастие состоит в душевном мире и сердечном веселии, для достижения его нужно отдаться на волю Божию, что значит жить согласно с природой. Для достижения и личного счастия человека, и общественного блага С. советовал: не входить в «несродную стать», не несть должность, природе противную, не обучаться к чему не рожден; все это носит у С. название «несродности». Указать свою сродность — одна из важнейших задач самопознания и раскрытия воли Божьей, пребывающей в человеке; вне удачного решения этой задачи не может быть для человека и речи о счастье. В своих философских сочинениях С., между прочим, выступал проповедником идеи национальности. С. старался сочетать разум и веру: разум должен стремиться к отысканию истины, которая не дана человеку Богом, а постепенно открывается им — но наряду с разумом видное место занимает и вера. Весь мир состоит из трех миров: большого, малого и символического: большой (космос) — это природа; малый (микрокосмос) — человек; символический — Библия. В каждом мире существуют два начала: Бог, или вечность, и материя, или временное; во всей природе дух господствует над материей. Как богослов, С. находился под влиянием восточных отцов и учителей церкви, в особенности писателей александрийской школы — Климента и Оригена, которые для постижения Св. Писания не довольствовались буквальным его толкованием, а посредством аллегорических объяснений стремились открыть внутренний его смысл. Еще больше, чем сочинениями, С. имел для Украины значение всею своею жизнью: он был человек свободолюбивый, с большою стойкостью нравственных убеждений, смелый в обличении местных злоупотреблений. Несмотря на некоторый свой мистицизм и семинарский, топорный и нередко неясный слог, С. умел на практике быть совершенно понятным и вполне народным человеком во всей Украйне тогдашнего времени. В С. как бы олицетворилось умственное пробуждение украинского общества конца XVIII в. Повсеместно на Украйне во многих домах висят портреты С.; его странническая жизнь служит предметом рассказов и анекдотов, странствующие певцы усвоили его песни. Многочисленные сочинения С. делятся по форме своей на философско-богословские и литературные труды. Первыми богословско-философскими сочинениями С. были трактаты «Наркис, разглагол о том: узнай себе» и «Асхан, или симфония о познании себя самого»: они посвящены вопросу о самопознании, который является исходным пунктом всего мировоззрения С. К этим двум трактатам примыкают «Разглагол о древнем мире» и «Беседа двое» (1772); в последнем сочинении говорится о двух мирах — ветхом и новом, о двух началах — тленном и вечном. Наиболее просто, удобопонятно и вместе с тем систематически С. изложил свои взгляды на религию и христианство в сочинении: «Начальная дверь ко христианскому благонравию» (1766): это — конспект курса, читанного молодым дворянам в Харьковском коллегиуме. Специальными исследованиями, посвященными Библии, являются сочинения С.: «Израильский змий» (1776), «Жена Лотова» (1780) и «Потоп змиин» (напис. в конце 80-х гг.). «Дружеский разговор о душевном мире» и «Алфавит мира» (1775) — лучшие сочинения С., посвященные вопросу практической философии — в чем заключается счастие человека. Сочинения С. «Борьба архистратига Михаила с сатаною» (1783) и «Пря бесу с Варсавой» являются мистическими и аллегорическими: основная тема их— «легко быть благим». К литературным сочинениям С. принадлежат «Харьковские басни» (1774 г.); каждая басня состоит из фабулы и силы, т. е. указания ее внутреннего смысла. К басням примыкают притчи: «Благодарный Еродий» (трактуется о воспитании) и «Убогий жаворонок» (о спокойствии; написаны в 1787 г.). Наконец, С. написал ряд стихотворений, большую часть которых он назвал «Садом божественных песней, прозябшим из зерен Священного Писания»: все они написаны на библейские тексты; некоторые представляют из себя похвальные оды различным лицам. Не вошли в состав «Сада» басни, эпиграммы, изречения. Некоторые стихотворения написаны на латинском языке. Кроме того, С. принадлежат несколько переводов.

Первым трудом С., появившимся в печати, был трактат «Наркис или познай себя», напечатанный без имени автора, под загл. «Библиотека духовная» (СПб., 1798); затем были напечатаны его «Начальная школа по христианскому добронравию» («Сион. вестн.», 1806, с кратким введением о его жизни), «Дружеский разговор о душевном мире» (М., 1837), «Беседа двое» (М., 1837), «Убогий жаворонок» (1837), «Харьковские басни» (1837), «Брань архистратига Михаила с сатаною» (1839), «Сочинения в стихах и прозе» (СПб., 1861: 5 трактатов С., стихотворения, переписку и др.). Наконец по случаю столетия со дня смерти С. были изданы под редакцией проф. Д. И. Багалея «Сочинения Г. С. С.» (Харьков, 1894), в которых собраны по возможности все сочинения С.: по цензурным условиям не вошли в это издание «Жена Лотова», «Потоп змиин», а из трактата «Израильский змий» напечатан лишь отрывок. Литература о С. довольно обширна. Впервые появились в печати сведения о С. в статьях Гес-де-Кальве и Вернета (в журн. «Украинский вестник», 1817, ч. VI), затем следуют статьи И. Снегирева (в «Отеч. записках», 1823, ч. 16), И. И. Срезневского, «Отрывки из записок о старце С.» («Утрен. звезда», Харьк., 1833), А. Хиджеу, «Григорий Варсава С.» («Телескоп», 1835, № 5—6); архим. Гавриила, «История философии в России» (ч. 6, 1840); Г. П. Данилевского («Основа», 1862, № 8, 9; перепеч. в «Украинской старине», X, 1866, и в «Сочинениях» Данилевского, т. 8; наиболее обстоятельная биография С.). В 1886 г. было напечатано в «Киевской старине» (IX кн.) «Житие» С., составленное его ближайшим учеником, М. И. Ковалинским, с предисловием профессора Н. Ф. Сумцова. Юбилейное издание сочинений С. снабжено обширною критико-библиографической статьей профессора Д. И. Багалея, где подробно рассмотрена вся литература о С. и сделан библиографический разбор его сочинений. Ср. также ст. А. Я. Ефименко, «Философ из народа» («Неделя», 1894, № 1); ее же, » Личность С. как мыслителя» («Вопросы философии и психологии», 1894, № 5); Ф. Зеленогорский, «Философия С., украинского философа XVIII в.» («Вопросы философии», 1894, № 3—4); А. С. Лебедев, «С. как богослов» («Вопросы философии», 1895, № 2); Д. Багалей, «Украинский философ С.» («Киев. старина», 1895, № 2, 3, 6); ст. Л. Н. Майкова в «Ж. М. Н. Пр.» (1894, № 12).

Сергій ПРИСУХІН,
доктор філософії,
викладач Київської православної богословської академії

Як не можна горсткою піску засипати бездонний океан, як не можна широко розкинене полум’я погасити краплиною води, як не можна орлові літати в маленькім пуделочку, так не може дух чоловічий заспокоїтись матеріяльними добрами. Дух чоловічий – це безодня безконечна, як небо, або час. Нерозумні люди! Чи довго ви ще будете залишатись в блуканні? Чому ви не думаєте про того, кого називаємо Богом? Чому ви не стараєтесь наблизитись до Нього? В шуканні Бога чоловік знайде повне заспокоєння бажань свого духа.
Григорій Сковорода1

Вищий рівень філософської культури, яку несли в світ діячі Києво-Могилянської академії, репрезентував її геніальний вихованець Григорій Сковорода (1722–1794 рр.) – український філософ, педагог, поет, мандрівний проповідник, містик. Уважав, що ядром філософського пізнання є не тільки пояснення сутності світу і людини, а й поширення такого практичного знання, яке би гарантувало отримання людського щастя ще за земного життя (евдемонізм2). Іншими словами, предмет практичної філософії Сковороди полягає не стільки в любові до мудрості, скільки в пошуках щастя (особистісного і суспільного), яке можна отримати за допомогою віри і розуму, невід’ємно від християнської містичної інтуїції та реалізації відповідного їм сенсу життя (відновлення втраченої єдності між людиною і Богом).
Відомо, що Григорій Сковорода народився в селі Чорнухи на Полтавщині у козацькій родині. Філософсько-богословську освіту отримав у Києво-Могилянській академії, де навчався з невеликими перервами з 1734 р. і до 1753 р. Служив співаком у придворній капелі цариці Єлизавети в Санкт-Петербурзі, перебував у складі посольської місії за кордоном. Прослухав університетські курси в Угорщині, Австрії, Польщі, Німеччині, Італії. Особливо важливим було його перебування в м. Галле (Німеччина) – тодішньому центрі пієтичної філософії3, а знайомство з її представниками вплинуло на формування власної філософської позиції (екзистенційно кордоцентричного евдемонізму). Природна обдарованість Г. Сковороди зробила його поліглотом: він прекрасно знав латину, грецьку, німецьку та інші мови, що дало йому можливість ознайомитися з вченнями античних філософів, у тому числі з філософією Платона.
Деякий час працював викладачем поетики в Переяславському колегіумі, але був звільнений з посади за нетрадиційний підхід у викладанні. У 1751 р. повернувся в Києво-Могилянську Академію, щоб продовжити навчання в класі богослов’я, але повного курсу не прослухав, позаяк митрополит Т. Щербацький рекомендував його як кращого студента домашнім учителем поміщикові С. Томарі. У 1753–1760 рр. Сковорода навчав сина Томари Василя різним наукам і філософії, виховував його, використовуючи ідеї “філософії серця”, згодом викладав поетику і грецьку мову в Харківському колегіумі. Тут він познайомився з вихованцем колегіуму М. Ковалинським, який став його найближчим другом, а після смерті – першим біографом і видавцем його творів.
З 1769 р. Сковорода відмовляється від будь-яких офіційних посад і обирає долю мандрівного філософа-проповідника. Не будучи ченцем, він стає ніби ченцем у миру, головними характеристиками способу життя філософа стали аскетизм, пісництво, моральна чистота, любов до людей, простота у всьому і вміння жити в Бозі. Любов до Бога, підтвердження Його містичної присутності в людській душі мотивували особисте життя і творчість Сковороди. Упродовж 70-80 рр. Сковорода подорожував містами і селами Слобідської і Наддніпрянської України. В цей час завершилось формування його філософської і життєвої позиції.
Головними творами, що репрезентували його філософські погляди, були “Басня Езопова” (1760 р.), “Розмова п’яти подорожуючих про істинне щастя в житті” (1772 р.), “Дружня розмова про духовний світ” (1775 р.), “Потоп зміїний” (1791 р.) та інші. У цих та інших працях Сковорода обґрунтував своє філософсько-етичне вчення про “три світи”, про “дві натури”, про “сродну” працю, щастя тощо. Істотну конкретизацію філософська позиція Сковороди отримала також у його поетичній та епістолярній спадщині.
Твори Г. Сковороди за життя ніколи не видавалися й деякий час по смерті розповсюджувалися в рукописах, про що красномовно свідчать рядки Т. Шевченка:
Давно те діялось.
Ще в школі,
Таки в учителя-дяка,
Гарненько вкраду п’ятака –
Бо я було трохи не голе,
Таке убоге — та й куплю
Паперу аркуш. І зроблю
Маленьку книжечку. Хрестами
І візерунками з квітками
Кругом листочки обведу.
Та й списую Сковороду
Або “Три царіє со дари”…4
Основним предметом філософських розмірковувань Г. Сковороди була проблематика християнської релігії та християнська етика. Відомо, що сутність релігії і Бога Сковорода аналізував із пантеїстичних позицій. Матерію розумів як вічну й безмежну природу, що в своєму саморозвитку керується власними законами. Він уважав, що природа й Бог тотожні. Бог є першою умовою (першопричиною) дійсності, формою, яка організує матерію та появу людини в матеріальному світі. Він є всюди, але побачити його неможливо, бо він має невидиму натуру. Бога можна пізнати через мову образів, символів, метафор. Головним методом аналізу релігійних і моральних проблем став антитетичний метод (пошук і протиставлення протилежностей – життя і смерті, добра і зла, розуму і глупоти тощо). Злиття протилежних ознак є символом руху – все в світі рухається по колу від Бога до Бога. Свідомо сприйняти присутність Бога дозволяє віра і філософія. Ось чому філософію Сковорода подавав як особливу практику вміння жити в Бозі, християнській любові і гармонії з природою і самим собою (своєю совістю), а також із собі подібними Божими творіннями. Філософським кредо Сковороди став винайдений ним закон елімінації важких справ: “Те, що потрібно, не важко, а те, що важко, – не потрібно”. Дотримання цього закону скеровує дії і вчинки людини до щастя і блаженства. Філософ аргументував тим, що завдячуючи безмежній любові Бога до людини, Він навчає її як стати щасливою (все потрібне зробив легким, а непотрібне – важким). Отже, щастя доступне всім людям і передусім тим, хто прагне жити за образом і подібністю до Бога. Окрім того людина в щасті потребує також спокою душі – “миру душевного”.
На думку Григорія Сковороди, всю дійсність, створену Богом, віддзеркалює зміст поняття “три світи”, які складають “макрокосм” (природа), “мікрокосм” (людина) й “світ символіки” (Біблія). Символи світу Біблії ведуть людську душу до возз’єднання з вічною і незмінною сутністю – Богом. Відповідно кожний з існуючих світів складається з “двох натур”: першої – видимої (“тварної”, “сотворенної”, матеріальної) та другої – невидимої (внутрішньої, духовної, Божої). Внутрішня натура є проявом божественної сутності світу (є Богом), пронизує весь світ і надає йому сенсу розвитку.
Макросвіт (“макрокосм”) за зовнішньою оболонкою реалізує Божі замисли. Мікросвіт (“мікрокосм”) – це світ людини, позначеної суперечливим співіснуванням її невидимої натури з тілесним гріховним життям. Істинна людина з’являється лише тоді, коли, пізнаючи себе, вона знаходить у собі “невидиме” духовне, а, отже, Бога. Ось чому пізнання людиною самої себе є пізнанням Бога. Головним інструментом самопізнання стає людське серце. Вчення про можливості “серця” (“сердечного пізнання”) є візитівкою філософської антропології Сковороди. В його “філософії серця” знайшли своє віддзеркалення перші спроби розуміння ролі підсвідомого і надсвідомого (надрозумового) в людському житті. Людське серце, а не розум, є джерелом бажань, почуттів, дій і вчинків. У такий спосіб через пізнання серцем самої себе людина пізнає свою духовну сутність, свою душу, вчиться любити Бога, саму себе і собі подібних (“безодня кличе безодню”). Символом людини, яка вже пізнала Бога, став образ Нарциса, який, люблячи Бога, любить себе і навпаки.
Г. Сковорода зробив практичний висновок: любов і служіння людини Богу є водночас і любов’ю до самої себе. На основі вчення про служіння самій собі й любові людини до самої себе філософ творив нову релігію – “релігію доброчинності й любові”.
Окрім антропології складовою частиною філософії Сковороди стала його християнська етика як вчення про шлях людини до щастя, розуміння добра та зла, сенсу людського існування. Філософ стверджував, що людина може досягнути щастя або самостійно, або за допомогою інших людей. Але в будь-якому разі головною умовою його досягнення стає відповідність дій та вчинків людини потребам “внутрішньої натури”, виявом чого є спорідненість (“сродність”) праці. Інакше кажучи, людина повинна узгоджувати душевні бажання з можливістю їх реалізації в об’єктивній дійсності.
Суспільна гармонія, на думку Сковороди, можлива лише в тому суспільстві, в якому створено умови для “сродної” праці, й навпаки, суспільство, яке цьому не сприяє, є суспільством дисгармонії й зла, де не може бути реалізоване просте людське щастя. Тож не дивно, що мислитель уважав головною наукою в суспільстві й про суспільство науку про людину та її щастя. Висуваючи ідею “сродної” праці (праці за покликанням), Григорій Сковорода одним із перших в європейській культурі сформулював геніальну здогадку про абсурдність декларування ідей рівності, протиставляючи їм ідею “нерівної рівності” (“неоднакової для всіх рівності”). Він не зрідка говорив про те, що висловлюватися про рівну рівність це те саме, що говорити нісенітниці. Сковорода ілюструє ідею нерівної рівності символом водограю: Бог є подібним до водограю, що заповнює водою різні посудини відповідно до їхнього об’єму: “менший посуд менше має, але в тому є рівний більшому, що однаково повний”. Отже, мета всіх людей єдина – ще при життєво наближатись до Бога, але кожна людина має свій власний шлях, своє призначення і перспективи.
Помер Григорій Сковорода на 72-му році життя у маєтку свого давнього приятеля Андрія Ковалевського в селі Пан-Іванівці на Харківщині 9 листопада 1794 р. На могильному камені, згідно із заповітом, було написано слова, які визначають розуміння сенсу життя і спрямування філософії геніального християнського містика: “Світ ловив мене, та не впіймав”.
Узагальнюючи, можемо стверджувати, що Г. Сковорода став фундатором української класичної філософії. Незважаючи на всі спроби російських істориків філософії зарахувати Сковороду до шерегу представників російської філософії, їм це зробити не вдалося через його оригінально український тип мислення, який увібрав українські філософські традиції Х–XVI ст., з притаманними їм рисами кордоцентризму (серце як єство людського духу), поліфонізму (екзистенційно особистісна множинність світу виражена вченням про “три світи”), концепцією нерозривного зв’язку людини з природою і рідною землею (вчення про “сродну працю”) в єдності з духовними цінностями західноєвропейського Відродження, Нового часу та Просвітництва.
Немає причин не погодитись з узагальнюючою оцінкою ролі і значення філософії Сковороди, зробленою видатним істориком української філософії Дмитром Чижевським, що не втратила своєї актуальності до сьогодні: “Якими б шляхами не пішов духовний розвиток України, – той розвиток мусить нав’язувати раз у раз до тих самих центральних епох у духовній історії України – до барока та романтики. При цьому все нові і нові зустрічі з постаттю Сковороди необхідні. Ця постать буде безумовно що дальше зростати та притягати до себе ще більшої уваги, ніж досі. Прийшов, здається, час, коли Сковорода може стати й назверх, для чужинців, типовим представником українського духа, – бо й на Заході росте увага до тих самих течій духової історії, з якими найтісніше зв’язаний Сковорода…”7

————————

1. Цит. за: Проф. Євген Онацький. Українська мала енциклопедія. Книжка XIV. Літери Се.-Сті. Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині, Буенос-Айрес, 1965. – С. 1761.
2. Евдемонізм – етичний принцип, за яким основою моральності є прагнення людини до щастя: особистого або суспільного. Найповніше проявився в античній етиці (вчення Демокрита, Сократа, Аристотеля), пізніше ідеї евдемонізму розвивали французькі філософи-просвітники ХVІІІ ст. К. Гельвецій, Д. Дідро, які проголосили прагнення до щастя метою існування людини і суспільства загалом.
3. Пієтизм – релігійно-філософська позиція, яка надавала особливої значущості особистому благочестю, релігійним переживанням віруючих, а також відчуттю живого спілкування з Богом.
4. Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. – К., 2003. – Т. 2: Поезія 1847-1861. – С. 58.
5. Тут і далі афоризми Сковороди цитуються за: Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ – поч. ХІХ ст. / Упорядник Валерій Шевчук. 2-ге вид. – К.: ТОВ “Видавництво “Кліо””, 2019. – С. 374–392.
6. Цит. за: Проф. Євген Онацький. Українська мала енциклопедія. Книжка XIV. Літери Се.-Сті. Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині, Буенос-Айрес, 1965. – С. 1761.
7. Чижевський Д. І. Філософія Г.  С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. – Харків: Прапор, 2004. – С. 208.

“Чи є щось необхідніше людині, як дихати. І на те повсюди є повітря… О глибина премудрої благоти, що сотворила потрібне неважким, а важке непотрібним”5
“Бути щасливим — це значить пізнати, знайти самого себе”
“Шукаємо щастя по країнах, століттях, а воно скрізь і завжди з нами; як риба у воді, так і ми в ньому, і воно біля нас шукає нас самих. Нема його ніде від того, що воно скрізь. Воно схоже до сонячного сяяння — відчини лише вхід у душу свою”
“Не той щасливий, що бажає кращого, а хто задоволений тим, чим володіє”
“Коли твердо йдеш шляхом, яким почав іти, то, на мою думку, ти щасливий”

“Все – трава і лушпиння, все – прах і тінь, все минає; серцем же людина вічна”
“Кожен є той, чиє серце в нім: вовче серце – справдешній вовк, хоч обличчя людське; серце боброве — бобер, хоч вигляд вовчий; серце вепрове – вепр, хоч подоба бобра”
“Не за обличчя судіть, а за серце”
“Не може не блудити нога твоя, коли блудить серце”

“Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю”
“Хіба не любов усе єднає, будує, творить, подібно до того, як ворожість руйнує”
“Без бажання все важке, навіть найлегше”

“Всі люди думають тільки про блага земні. Купці дурять покупців, щоб здобути грошей якнайбільш. Поміщики скуповують помістя й заводять коней закордонних. Службовці гнуться перед начальством, щоб стати вище над іншими. Юристи гнуть закони на власну вигоду. Віршороби улещують вельмож віршами… А в мене одна дума не виходить з голови: як би мені розумно жити й розумно з цього світу відійти?”6
“Коли вовк грає на свиріль, ведмідь танцює, а лошак носить поноску, годі не сміятися. Кожна нешкідлива невідповідність смішить. А коли вже вовк став пастухом, ведмідь ченцем, а лошак радником — це не жарт, а біда. О коли б ми пізнали, як це суспільству шкідливо”
“Не той дурний, хто не знає (ще такий, котрий усе знає, не народився), але той, хто знати не хоче. Зненавидь глупоту: тоді хоч і дурний, а будеш у числі блаженних”

“Ні про що не турбуватися, ні за чим не турбуватися – значить не жити, а бути мертвим, адже турбота – рух душі, а життя — це рух”
“З видимого пізнай невидиме”
“Без ядра горіх ніщо, так само, як людина без серця. Краще голий та правий, ніж багатий та беззаконний”
“Більше думай, а тоді вирішуй. Спіши повільно!”
“Світ спочатку тішить, а потім мучає і карає”
“Розум завжди любить до чогось братися, і коли він не матиме хорошого, то звертатиметься до поганого”

Правописание «конфорка»: почему пишется через «н», грамматика, значение

Слово «конфорка» правильно пишется на «н» в корне, как здесь. Написание «комфорка» или «камфорка» неправильно, так как данный предмет не имеет прямого отношения ни к комфорту, ни к камфаре, ни к камфарным абрикосам. Если вы намереваетесь создать литературное произведение о старинном быте или, допустим, вступить в клуб самоварных чаёвников, то в отдельных случаях вам надо будет писать «канфорка» (см. далее), но менять в корне этого слова «н» на «м» значит сразу же выдать свою неграмотность.

Что это такое?

Название предмета «конфорка» происходит от латинского понятия «conform» – подгонять что-либо друг к другу, согласовывать. Отсюда же кстати, «конформизм», «конфирмация», и др.

«Конфорка» в самом общем смысле проставка или прокладка между источником нагрева и нагреваемым предметом. На рис. конфорки показаны стрелками, а в перечне ниже разъясняется их назначение:

Конфорка бытовой газовой плиты это литая, сварная или штампованная объемная конструкция, установочное место для варочной посуды. Служит для обеспечения притока воздуха в зону догорания топлива и создаёт необходимый промежуток между самой горячей частью пламени и днищем посуды.

Что же касается прочих технологических конфорок, то их устройство и назначение аналогичны таковым конфорок бытовых газовых плит. Например, при варке высококачественных бронзы, латуни и цветных сплавов тигель ставят на специально подобранную конфорку – иначе расплав или не «выстоится» (отливка получится неоднородной), или «перегорит»; в обоих случаях сплав выйдет некачественным.

Грамматика

Слово «конфорка» – неодушевлённое имя существительное женского рода 1-го склонения. Состоит из корня «конфорк-» и окончания «-а». Постановка ударения и разделение переносами кон-фо́р-ка. Падежные формы:

Словари

1. Подставка для заварочного чайника, надеваемая на трубу самовара.

2. Чугунная окружность над отверстием кухонной дровяной, газовой и т.п. плиты.

отт. Само такое отверстие.

II ж. устар.

Металлический сосуд на ножках для раскаленных углей или спирта, замещавший печку; жаровня.

КОНФО́РКА, конфорки, жен. см. камфорка.

КОНФО́РКА, -и, род. мн. -рок, жен.

1. Надставка на трубе самовара для подогревания чайника. Поставить чайник на конфорку.

2. Диск, закрывающий отверстие на кухонной плите, а также само отверстие.

| прил. конфорочный, -ая, -ое.

КОНФО́РКА -и; мн. род. -рок, дат. -ркам; ж. [от голл. komfoor — приспособление для разведения огня]

1. Надставка, надеваемая на трубу самовара для чайника. Поставить чайник на конфорку.

2. Кружок, закрывающий отверстие на кухонной плите; само отверстие. // Кружок над горелкой газовой плиты, на который ставится кастрюля, сковорода и т.д.

◁ Конфо́рочный, -ая, -ое.

-и, род. мн. -рок, дат. -ркам, ж.

1. Надставка, надеваемая на трубу самовара для чайника.

[Самгин] стоял среди комнаты, глядя, как из самовара вырывается пар, окутывая чайник на конфорке. М. Горький, Жизнь Клима Самгина.

2. Кружок, закрывающий отверстие на кухонной плите, а также само отверстие.

[Повар] хлопает дверцами печки, заглядывает в духовой ящик, внимательно осматривает — конфорки. Гарин-Михайловский, Детство Темы.

Кружок над горелкой газовой плиты, на который ставится кастрюля, сковорода и т. д.

[От голл. komfoor — приспособление для разведения огня]

конфо́рка, -и, род. п. мн. ч. -рок

конфо́рка, -и; р. мн. -рок [не комфо́рка]

конфо́рка (неправильно комфо́рка).

конфо́рка, конфо́рки, конфо́рок, конфо́рке, конфо́ркам, конфо́рку, конфо́ркой, конфо́ркою, конфо́рками, конфо́рках

Как правильно писать “конфорка” или “комфорка”?

Великий, могучий, красивый, богатый русский язык. Сколько еще можно добавить эпитетов, сравнений, чтобы выразить свое восхищение. Любовь к родной речи проявляется в овладении словарным запасом и знанием грамматических правил. Вспомним народную пословицу: встречают по одежке, а провожают по уму. В чем сущность народной мудрости? Действительно, брендовый костюм, дорогие парфюмы поначалу вызывают уважение, до тех пор, пока человек не заговорил. Общим показателем культуры каждого уважающего себя человека, является умение красиво говорить, правильно изъясняться. Грамотная речь необходима для всех сфер жизни, но общему развитию, изучению родных наречий, также надо уделять внимание.

Правильное написание

Поговорим о том , как правильно пишется слово “конфорка” , которое вызывает множество затруднений. С этим понятием, вернее предметом, мы встречаемся в повседневной жизни, проговариваем, но немногие задумываются о его правильном произношении, тем более правильном письме. Чтобы разобраться как правильно, поищем его “родные корни”. Термин иностранного происхождения пришел к нам из голландского языка, его звучание – confoar, соответственно произносится в русскоязычном варианте .

Но словарь Ушакова дает свое объяснение слова, пришедшего в нашу разговорную речь еще в ХVIII веке из Голландии в транскрипции komfoor, как приспособление для разведения огня. Тогда напрашивается вывод о правильном написании слова через “-м-”. Обратимся к современному голландскому языку, где находим описание трубы, к газовой плите в транскрипции comfoorа. Может прав был Ушаков, но со временем утвердился орфографический вариант с буквой “н”.

Какое правило

Какое правило можно применить? Просто необходимо запомнить произношение и орфографию. Для более детального уточнения рассмотрим значение выражения, приведенных русскими словарями, как они объясняют.

Словарь иностранных слов трактует происхождение термина от голландского confoar – разновидность трубы с отверстиями для нагрева самовара.

Словарь синонимов к слову приводит еще шесть аналогов, гласяутверждая, что это “подставка”, а также приводит различные формы написания: “камфорка”, “комфорка”, “канфорка”.

• подставка для чайника;
• окружность, круглое отверстие газовой, дровяной, электроплиты над которыми размещаются кастрюли;
• диск, который закрывает отверстие над горелкой;
• металлический сосуд для раскаленных углей, жаровня;
• нагревательный блок.

Согласно словарей Даля, Ушакова, Ожегова, ряда современных нормативно технических документов отстаивается орфографическая норма конфорка. Ссылаться на них нет резона, потому, что там только передавался факт формы звучания, орфографии для определенного исторического периода. Мы должны придерживаться современных норм отображения на письме.

Запомните без особых правил, как правильно писать конфорка, чтобы не делать ошибок.

Примеры предложений

• Молодоженам коллектив рабочих подарил электроплиту на четыре конфорки.
• Современные электроплиты оснащены новыми видами конфорок : распидные, ленточные, галогенные, индукционные.
• Некоторые модели плит имеют многоуровневые конфорки с регуляторами подача газа.

Неправильное написание

В разговорных формах встречается вариант произношения и написания канфорка, комфорка, камфорка . В нормах правописания такие формы неприемлемы, все должны запомнить современную литературную норму транскрипции.

Разбор слова

Кон-фор-ка – имя существительное женского рода, имеет единственное и множественное число, склоняется по падежам, с ударением на втором слоге.

Вывод

Ученые пришли к интересному выводу, что развитие языка проходит определенные этапы, подобно тому, как учатся разговаривать дети. Несмотря на схожий цикл прогресса, длительность периодов может различаться. Подобным образом народы постоянно совершенствуют литературный язык, но процесс растянут в историческом плане.

На формирование литературных норм влияют все сферы жизни человечества, изменения, какие происходят внутри страны, поддаются влиянию других народов. На примере маленького слова мы проанализировали исторические изменения значения и написании. Несмотря на богатство русского языка, словарный запас его постоянно расширяется под влиянием иностранных терминов, которые приходят с развитием научно-технического прогресса, культурного обмена, развития сленга. Эти нововведения в русской транскрипции уверенно занимают основательное место в литературных нормах.

КОНФОРКА

КОНФОРКА — голл. confoar. Род низкой трубы с отверстиями по бокам, которая наставляется на самовар. Объяснение 25000 иностранных слов, вошедших в употребление в русский язык, с означением их корней. Михельсон А.Д., 1865. конфорка конфорки, ж. [от гол.… … Словарь иностранных слов русского языка

конфорка — конфорочка, камфорка, подставка, комфорка Словарь русских синонимов. конфорка сущ., кол во синонимов: 6 • камфорка (1) • … Словарь синонимов

КОНФОРКА — КОНФОРКА, канфорка. Толковый словарь Даля. В.И. Даль. 1863 1866 … Толковый словарь Даля

КОНФОРКА — КОНФОРКА, конфорки, жен. см. камфорка. Толковый словарь Ушакова. Д.Н. Ушаков. 1935 1940 … Толковый словарь Ушакова

конфорка — (неправильно комфорка) … Словарь трудностей произношения и ударения в современном русском языке

конфорка — 3.111 конфорка (hob element): Нагревательный блок, прикрепленный к поверхности конфорочной панели или расположенный под рабочей зоной. Источник … Словарь-справочник терминов нормативно-технической документации

конфорка — см. камфорка … Этимологический словарь русского языка Макса Фасмера

Конфорка — I ж. 1. Подставка для заварочного чайника, надеваемая на трубу самовара. 2. Чугунная окружность над отверстием кухонной дровяной, газовой и т.п. плиты. отт. Само такое отверстие. II ж. устар. Металлический сосуд на ножках для раскаленных углей… … Современный толковый словарь русского языка Ефремовой

конфорка — конфорка, конфорки, конфорки, конфорок, конфорке, конфоркам, конфорку, конфорки, конфоркой, конфоркою, конфорками, конфорке, конфорках (Источник: «Полная акцентуированная парадигма по А. А. Зализняку») … Формы слов

конфорка — Голландское заимствование, где komfoor – жаровня … Этимологический словарь русского языка Крылова

Глазированный бекон к завтраку

Глазированный бекон к завтраку

2 порции, приготовление: 10 мин.

Что нужно:

• 6 длинных тонких ломтиков сырокопченого бекона
• 1 ст. л. сливочного масла
• 1 ст. л. коричневого сахара мусковадо
• щепотка соли, щепотка кайенского перца

Что делать:
1. В сковороде с антипригарным покрытием на слабом огне нагрейте масло и сахар.
2. Положите бекон и жарьте по 2 мин. с каждой стороны, бекон должен стать темно-коричневым.
3. Посыпьте бекон смесью соли и кайенского перца. Подавайте такой сладковатый бекон с яйцами и тостами.

Утренний бургер с беконом, сыром и помидорами

Утренний бургер с беконом, сыром и помидорами

2 порции, приготовление: 20 мин.

Что нужно:

• 6 длинных тонких ломтиков бекона
• 50 г сулугуни
• 50 г пармезана
• 2 булочки для бургеров
• 1 помидор
• четвертинка кочана салата айсберг
• 2 ст. л. вашего любимого соуса (майонез, тартар, барбекю, кетчуп, сладкий чили и т. д.)

Что делать:
1. Натрите сулугуни и пармезан на крупной терке и перемешайте. Нарежьте помидор кружочками. Салат нашинкуйте.
2. Разрежьте ломтики бекона поперек пополам и поджарьте на сковороде с антипригарным покрытием на сильном огне с обеих сторон до хруста. Выложите на бумажные полотенца, накройте фольгой, чтобы бекон оставался теплым.
3. Слейте большую часть жира, в оставшемся обжарьте булочки со стороны разреза до румяной корочки.
4. На ту же сковороду выложите горкой половину сырной смеси и поставьте сковороду на сильный огонь: нужно, чтобы сыр расплавился в лепешку и по краям зажарилась корочка.
5. Соберите бургер: промажьте нижнюю часть булочек соусом. Выложите айсберг, затем последовательно бекон, сыр, помидор, еще капельку соуса и верхнюю часть булочки. Подавайте немедленно.

Скрэмбл с беконом и красным луком

Скрэмбл с беконом и красным луком

2–3 порции, приготовление: 20 мин.

Что нужно:

• 4–6 длинных тонких ломтиков бекона
• 1 крымская красная луковица
• 5 крупных яиц С0
• 4 ст. л. сливок или молока
• соль, свежемолотый черный перец
• багет для подачи

Что делать:
1. Разбейте яйца в мисочку, посолите. Очистите лук и нарежьте крупными перьями. Разрежьте бекон поперек на 4–5 частей.
2. Поджарьте бекон и лук на среднем огне до румяной корочки с обеих сторон. Выложите бекон и лук на бумажные полотенца, сковороду с жиром остудите, 5–7 мин.
3. Вылейте в остывшую сковороду яйца и поставьте на небольшой огонь. Деревянной лопаточкой с ровным краем перемешивайте яйца, смешивая желтки и белки. Если яйца начинают зажариваться снизу, снимайте сковороду с огня, не переставая перемешивать. Отскребайте корочку и возвращайте сковороду на огонь.
4. Когда часть яиц уже схватилась, добавьте сливки/молоко и продолжайте готовить, пока яйца не схватятся до нужной вам степени.
5. Выложите скрэмбл, бекон и лук на подогретые тарелки, поперчите и подавайте с поджаренным багетом.

Чашечки из бекона с яйцом

Чашечки» из бекона с яйцом

6 штук, приготовление: 30 мин.

Что нужно:

• 6 длинных тонких ломтиков бекона
• 6 средних яиц С1
• 60 г тертого чеддера или другого хорошо плавящегося сыра
• 6 ст. л. сливок жирностью 20%
• 1 небольшой красный сладкий перец
• 6 стеблей зеленого лука
• 1 ст. л. сливочного масла
• соль, свежемолотый черный перец

Что делать:
1. Разогрейте духовку до 160 °С. Уложите ломтики бекона в формы для маффинов по кругу, стараясь закрыть и дно тоже.
2. Взбейте яйца со сливками, солью и перцем. Добавьте тертый сыр. Разложите яичную массу по «чашечкам» из бекона.
3. Очистите сладкий перец и мелко нарежьте, обжарьте в сливочном масле с солью, 2–3 мин. Измельчите зеленый лук, добавьте к перцу, перемешайте и снимите с огня.
4. Распределите перец с луком по «чашечкам» и поставьте формы в центр духовки. Запекайте, пока яйца не схватятся, а бекон не подрумянится, 15–18 мин. Подавайте горячими.

Овсяная каша с беконом и овощами

Овсяная каша с беконом и овощами

2–3 порции, приготовление: 20 мин.

Что нужно:

• 6 длинных тонких ломтиков бекона
• 6 ст. л. с горкой овсяных хлопьев долгой (15–20 мин.) варки
• 500 мл мясного, куриного или овощного бульона или воды
• 1 сладкий перец
• 1 красная луковица
• половина небольшого кабачка или цукини
• соль, свежемолотый черный перец

Что делать:
1. Влейте в кастрюлю бульон или воду комнатной температуры, всыпьте овсянку, перемешайте и выберите ситечком всплывшие на поверхность жесткие оболочки зерна. Поставьте на средний огонь, посолите и варите, помешивая, пока каша не станет густой, согласно инструкции на упаковке.
2. Одновременно разрежьте бекон поперек на 4–5 частей, выложите на едва разогретую сковороду и на среднем огне вытопите жир.
3. Очистите и мелко нарежьте лук и сладкий перец, так же нарежьте цукини. Добавьте овощи к бекону, увеличьте огонь до сильного и обжарьте, помешивая, до румяной корочки на беконе. Овощи должны остаться хрустящими.
4. Разложите кашу по тарелкам. Выложите овощи с беконом в кашу, поперчите и сразу же подавайте.

Драники с беконом

Драники с беконом

2–3 порции, приготовление: 30 мин.

Что нужно:

• 8 длинных тонких ломтиков бекона
• 3 средние картофелины
• половина средней луковицы
• 1 среднее яйцо С1
• соль, свежемолотый черный перец
• сметана и зеленый лук для подачи

Что делать:
1. Уложите бекон на большую едва разогретую сковороду. На бекон положите лист пергамента, сверху поставьте груз (например, кастрюлю). Жарьте на среднем огне 3–4 мин.
2. Снимите груз и бумагу, переверните бекон, жир слейте в мисочку, он еще понадобится). Верните пергамент и груз, жарьте еще 2 мин., бекон должен стать очень хрустящим. Выложите бекон на бумажные полотенца.
3. Пока бекон жарится, очистите картофель и лук, натрите на крупной терке.
4. Смешайте тертый картофель с луком, яйцом и половиной жира от бекона. Посолите, поперчите и пожарьте нетолстые драники на той же сковороде, где жарили бекон, примерно по 3 мин. с каждой стороны.
5. Подавайте драники с беконом и сметаной, посыпав зеленым луком.