Казки У (рос. Сказки У) — український скетчком виробництва студії «Квартал-95» та «Драйв Продакшн».[1] У кожному скетчі оживають казки дитинства. Основні казкові герої серіалу: Буратіно, Ілля Муромець, Чахлик Невмирущий, Баба Яга, Аладін, Білосніжка, Царівна-жаба та Три дівиці. В ефірі з 2014-го по 2017-й рік на телеканалі ТЕТ.
Ілля Муромець та Іван Царевич пробралися у замок Чахлика Невмирущого, і підслухали його розмову з Дракулою: Чахлик збирається отруїти Царя. Раптом, нечиста сила відчула людський дух. Іван та Ілля почали тікати. Богатирі заховалися у хатинці трьох дівиць. А, щоб їх не впізнали вартові, вони переодяглися у жіночі сукні. Коли варта відступила, додому повернулися три дівиці. Дівчата дуже зраділи новим знайомим, адже їм не вистачало двох учасниць для виступу на вечірці Царя. Муромець з Царевичем розуміють, що це шанс залишитися живими та врятувати Царя, тому богатирі залюбки приєднуються до дівчачого джазового ансамблю.
Чахлик і Мар’я одружені не так давно, але вже втомились від свого шлюбу. Їм здається, що вони знають все одне про одного. Але є одна таємниця, яку Чахлик Невмирущий весь час приховував від Мар’ї. Мар’ї здається, що Чахлик їй зраджує.
Василина — скромна незграбна дівчина, яка перетворюється на жабу. Три дівиці повинні взяти інтерв’ю у Івана Царевича, найзавиднішого нареченого у всьому Королівстві, але через застуду не можуть поїхати і просять Василину. Під час інтерв’ю Василина розуміє, що царевич дуже впевнений у собі і все тримає під контролем. Він здається дівчині деспотичним і трохи лякає її, але в той самий час Василину сильно тягне до нього.
Ілля Муромець працює службовцем у Тридесятому Королівстві. Йому хотілося б зайняти вакантну посаду керівника легкої кавалерії, але він не знає, як підступитися до цієї справи. Старий приятель Чаха радить йому позалицятися до президента Королівства — кістяної і безсердечної Баби Яги.
Джон Крамер дістався Тридесятого Королівства, і продовжує свої експерименти тут. Він викрав трьох дівиць, Мар’ю та Василину. Дівчата опинилися у замкненій кімнаті, прикуті до стін кайданами. Із цієї кімнати вибереться лише одна. Гра почалась!
У казках спостерігається незрозумілий сплеск зла. Невідомим чином почали зникати люди. Організація НВЧ (Нелюди в чорному) взялась розслідувати цю справу. На чолі товариства — Чахлик. Він шукає собі нового напарника, і наймає на роботу Івана-дурника.
Принц влаштував бал для всього Королівства. Мачуха і сестра Попелюшки приготували дівчині цілий список справ, а самі поїхали на вечірку. До Попелюшки приходить хрещена Фея. Добра Фея бере на себе всю хатню роботу, перетворює лахміття Попелюшки на розкішну сукню, і відпускає її на бал, за умови, що опівночі дівчина повернеться додому. Але цього разу веселощі зайшли надто далеко. Час зіграв з Попелюшкою злий жарт: він взяв та й зупинився.
Чахлик Невмирущий вкрав у Івана Мар’ю. Іван збирається організувати найскладніше пограбування в історії, щоб повернути свою кохану дівчину. Він збирає команду казкових «спеціалістів», які допоможуть йому у цьому.
Іван Царевич готується зустріти Новий рік зі своєю нареченою Василиною. Перед Новим роком царевич разом зі своїми друзями відправляється в лазню. Там вони добряче напиваються. А надвечір напівсонний царевич, помилково, замість Івана-дурня, опиняється у Лісограді, у хатинці Баби Яги.
Чахлик Невмирущий хоче заволодіти усім казковим світом, і перетворити його жителів на Іванів-дурнів. Про це дізнався Іван Царевич. Щоб зупинити Чахлика і побороти жахливе зло, він збирає своє непереможну команду. Наближається велика битва!
Виявилося, що Ілля Муромець інопланетянин. Коли він ще був немовлям, його прислали з небес на Землю, щоб він допомагав людям. Він — Супермуромець! Величезна сила і здатність літати допомагають йому у боротьбі з будь-якими проявами зла.
Іван-дурень, рятуючись від царської охорони, потрапляє в будинок Попелюшки. Тут на нього чекає Попелюшка з принцом, хоча насправді не на нього, а на хрещену Фею, яка якраз мала повернутися з Бразилії. Саме у неї перевтілюється Іван, аби сховатися від поліції. Тим часом мачуха з донькою, довідавшись про нібито великі статки Феї, намагаються привернути її увагу до себе, щоб виправити своє матеріальне становище. Усе б нічого… Але справжня хрещена Фея вирішила навідатися з візитом до Попелюшки.
Четверо друзів — Чахлик Невмирущий, Дракула, Іван Царевич та Іван-дурень вирішили згадати молодість… Хлопці залишають вдома своїх дружин і їдуть на фестиваль «Кентаврійські ігри», щоб відірватися як у старі добрі часи.
Ілля Гамп розповідає незнайомцям історію про своє життя. У Іллі проблеми з ногами та низький рівень IQ. Але, не зважаючи на це, йому довелося стати учасником багатьох видатних подій. Він і печенігів розбив, і ходив у похід за Мар’єю, і навіть відкрив свій бізнес.
Іван Царевич вирушив у сусіднє Королівство збирати місцевий фольклор. Він познайомився з красунею Василиною, зібрав кілька поетичних тостів, потрапив на вечерю до Баби Яги. І все було б чудово, якби Іван не дізнався, що дядько Василини віддає свою племінницю за нелюба.
Чахлик Невмирущий послав Івана-дурня зняти показники лічильника. Дорогою на Івана напала невідома Сила, і він зник. Чахлик з Мар’єю пішли на пошуки хлопця, але знайшли лише його речі: меч і чоботи. Чаха думає, що Івана викрали прибульці. Агент Чалдер та агент Маллі взялися розслідувати цю справу.
Цар дізнається від помираючого п’янички Джузеппе про те, що той заховав діаманти своєї покійної дружини у шістьох стільцях, а потім продав їх. Цю ж історію підслухав Буратіно. Буратіно разом з татком Карлом вирушають на пошуки скарбу. А окремо від них шукати легкої наживи пішов і Цар.
Іван Царевич незадоволений правлінням свого батька і постійно скаржиться на це своїй дружині Василині. Виявляється, Цар теж знає усе, що про нього каже рідний син. Батько пропонує сину на деякий час стати правителем. Наділивши Івана всією своєю владою, Цар має намір випробувати його й подивитися, чи зможе він упоратися із цією роботою.
Колись Чаха та Мар’я обмінялися клятвами вічного кохання і стали чоловіком та дружиною. Але з часом їх стосунки втратили не лише романтику і пристрасть, а й взаєморозуміння. Одного ранку подружжя прокидається після чергової сварки і розуміє, що обмінялися тілами. Тепер Чахлику потрібно носити сукню і підбори, а Мар’ї тяжкі обладунки. Але це не всі незручності, з якими доведеться мати справу нашим героям.
Аладдін замовив на OLX чарівну лампу, але вона виявилася бракованою. Замість доброго Джина у ній живе Джин, який хоче вбити Буратіно. Дорослий Буратіно дізнається про це, і посилає у минуле свою копію з майбутнього, щоб захистити самого себе в дитинстві.
Кадр из фильма «Морозко». Режиссер А. Роу. 1964 год
Заглядываем на новую выставку музея «Садовое кольцо» в поисках новогоднего настроения.
В музее «Садовое кольцо» открылась выставка «Новогодняя сказка в кино: “Морозко”» посвященная одному из самых известных фильмов советского режиссера-сказочника Александра Роу, снискавшему огромную любовь зрителей и отмеченному профессиональными наградами на родине и за рубежом. Среди наград «Морозко» — главный приз XVII Венецианского международного кинофестиваля в программе детских и юношеских фильмов и «Золотая ветвь» Всесоюзного кинофестиваля 1966 года в Москве. Премьера «Морозко» состоялась 24 марта 1965 года, но в истории отечественного кинематографа фильм навсегда останется одной из главных новогодних сказок.
В экспозицию вошли эскизы художника-постановщика картины Арсения Клопотовского, который не только создавал образы героев и декорации, но и стал автором многих технических находок. Для своего времени фильм стал новаторским — в нем использованы комбинированные съемки, обратная перемотка, двойная экспозиция. Предлагаем прогуляться по волшебному заснеженному миру кинофильма в компании куратора выставки Лидии Еновой.
Северные пейзажи и мастерство художника-постановщика
Действие фильма занимает два времени года — лето, когда мы знакомимся с персонажами и основным конфликтом, и зиму, когда происходят главные чудеса. Летние сцены снимали недалеко от Москвы, под Звенигородом, а зимнюю натуру нашли на Кольском полуострове, неподалеку от города Оленегорска. Александру Роу нравились тамошние северные заснеженные пейзажи с огромными елями. Он уже снимал в тех местах зимние сцены фильма «Вечера на хуторе близ Диканьки».
Первым съемочным днем стало 13 марта 1964 года. В Москве и Подмосковье весна вступает в свои права, а на Кольском полуострове — мороз, сугробы и главное, что так ценили режиссер и оператор Дмитрий Суренский, — прозрачный, хрустальный воздух. Но особенности северного климата приносили и неудобства. Постройка реалистичных декораций — терема Морозко, крестьянской избы и избушки Бабы-яги — в условиях мерзлоты стала вызовом для художника-постановщика.
«Арсений Клопотовский решил эту задачу — декорации возводили на устойчивых платформах, — рассказывает куратор выставки. — Помогали в строительстве местные умельцы. Поначалу деликатный и скромный художник не внушил северным жителям доверия, но они быстро изменили мнение о нем. Арсений Павлович был не только талантливым художником, но и профессионалом-практиком. Руками работать он умел — в годы Великой Отечественной войны, когда отец ушел на фронт, а мать поднимала младших детей, 16-летнему Арсению пришлось стать главой семьи. В 1944–1946 годах он работал на Алма-Атинской киностудии, что предопределило его будущую профессию — в 1946-м Клопотовский поступил на художественный факультет ВГИКа».
Перед художником стояла еще одна сложная задача — оживить избушку Бабы-яги, и с ней он тоже справился блестяще. Изготовили две избушки: первую, деревянную, приводили в движение системой рычагов. Внешне она должна была выглядеть маленькой, но при этом вмещать персонажей и оператора, поэтому одна из стенок была подвижной. Вторую избушку вырезали из поролона и надевали на статиста, как ростовую куклу. По такому же принципу были изготовлены и костюмы пней.
Кстати, поролон (научное название — эластичный пенополиуретан) в то время был далеко не так доступен, как сегодня. Этот материал изобрели в 1940-х, в массовое производство в СССР запустили лишь в 1970-х. Тогда, в середине 1960-х, о его свойствах в стране знали немногие. Клопотовский, владевший иностранными языками и интересовавшийся мировыми техническими новинками, предложил использовать именно его. Доверяя художнику, Центральная киностудия детских и юношеских кинофильмов имени М.А. Горького закупила дорогой материал.
Во время работы над фильмом «Морозко» Арсений Клопотовский обнаружил не только техническую изобретательность, но и художественный вкус. Созданный им терем волшебника Морозко — симбиоз традиционного деревянного зодчества и архитектуры северного модерна. В нем можно увидеть продолжение традиций творчества русских художников-сказочников Виктора Васнецова и Ивана Билибина.
Сотрудники Киностудии имени Горького Александр Роу и Арсений Клопотовский встретились в 1957 году на съемках фильма «Новые похождения Кота в сапогах». Эта работа положила начало их творческому союзу — впоследствии они создали вместе сказочные миры фильмов «Королевство кривых зеркал», «Морозко», «Огонь, вода и… медные трубы», «Варвара-краса, длинная коса».
Работа над каждым фильмом начиналась задолго до съемок. Художник рисовал раскадровки будущей картины, позже их обсуждали с оператором, совместно корректировали. Роу ценил профессионализм, новаторский подход и твердый характер Арсения Клопотовского, который предлагал блестящие воплощения его видения той или иной сцены.
К сожалению, полная раскадровка «Морозко» не сохранилась. Представление о ней можно получить, рассматривая представленные на выставке открытки с рисунками Арсения Клопотовского. Серию из 15 двусторонних открыток «Морозко» выпустили в 1984 году тиражом 600 тысяч экземпляров.
Две сказки, четыре актрисы и одна Баба-яга
Сюжет сказки «Морозко» есть у каждого восточнославянского народа. В России разновидностей «Морозко» больше всего — исследователи насчитывают их около 40. Во всех действуют злая мачеха, трудолюбивая падчерица и некий могущественный владыка холода — волшебник Мороз. Но ни в одной из них нет молодца, который превращается в медведя, — это событие пришло в фильм из другой народной сказки, «Ивана — медвежьей головы».
Литературный сценарий фильма написали Михаил Вольпин с Николаем Эрдманом, которые к тому моменту были знакомы советским зрителям по фильмам «Веселые ребята», «Волга-Волга», «Актриса», «Смелые люди», «Застава в горах» и другим. Сценаристы переложили две сказки, добавили новых персонажей и прописали любовную линию, а главное — привнесли в сюжет много юмора и комичных моментов.
На роль Марфушеньки-душеньки Александр Роу планировал взять Тамару Носову, снимавшуюся у него во всех фильмах. Но однажды ассистентка режиссера увидела юную Инну Чурикову, студентку Театрального училища имени Щепкина, и посоветовала попробовать на эту роль ее. Роу сразу покорил талант Чуриковой. Роль Марфуши стала первой большой работой актрисы в кино — до этого она снималась в эпизодических ролях в фильмах «Тучи над Борском» (1960) и «Я шагаю по Москве» (1963). В 1965 году, вскоре после премьеры «Морозко», Инна Михайловна закончила училище с красным дипломом.
Кроткую Настеньку изначально должна была играть Надежда Румянцева, любимица зрителей Тося Кислицына из «Девчат» (1961). Но в итоге выбор пал на 15-летнюю Наталью Седых, которая училась в Московском хореографическом училище Минкультуры СССР. Юная балерина с огромными глазами в образе умирающего лебедя покорила режиссера.
По поводу Бабы-яги никаких сомнений не было с самого начала: конечно, ее будет играть Георгий Францевич де Милье, более известный как Милляр. Один из любимых актеров Роу, сыгравший во многих его фильмах, уже имел такой опыт: он играл Бабу-ягу в «Василисе Прекрасной». Сам актер говорил, что отдать эту роль мужчине было верным решением: мало кто из женщин согласился бы на такой ужасный образ. Часто Милляр играл сразу нескольких персонажей. В «Морозко» его можно увидеть также в роли дьяка-разбойника и услышать его голос в озвучке петушка Пети.
Роль доброго молодца Ивана получил Эдуард Изотов, а волшебника Морозко сыграл Александр Хвыля. Один из самых известных актеров Советского Союза, на протяжении многих лет он выполнял обязанности главного Деда Мороза страны, выступая в этой роли на главной елке в Кремле.
Сказка Александра Роу стала классикой, ее сюжет и герои знакомы с детства, смешные фразы персонажей («Нет, не принцесса! Королевна!») выучены наизусть. Мы точно знаем, в какой момент на экране должно произойти очередное чудо вроде бегающей избушки или оживающих деревьев. Но «Морозко» неизменно заставляет зрителя замереть от удивления даже сегодня, в век высоких технологий и компьютерных спецэффектов. Особенно перед Новым годом!