Для артистів передноворічний період – це гастролі, зйомки, залишається обмаль вільного часу. Та Катерина й Олександр не забувають про важливість проведення його з сім’єю. Ба більше, вони з задоволенням поринають у святкову метушню.
Це цікаво Геннадій Вітер переплутав виступи на новорічному корпоративі: курйозна історія
У грудні Ваш робочий графік надзвичайно насичений. Коли встигаєте приготуватися до новорічних свят? Адже у Вашому домі завжди панує казкова атмосфера.
Катерина: Ми розпочинаємо підготовку до свят ще на початку грудня. Бо діти щодня просять, щоб ми прикрасили ялинку та дім.
У більшості з нас перед Новим роком схожі завдання: прикрасити ялинку, купити подарунки тощо. Ми все це виконаємо в будь-якому випадку. Однак найголовніше – в якому настрої! Це вже залежить лише від нас. Для мене ця метушня – завжди величезне задоволення! Від самого процесу підготовки до свята я отримую море позитивних емоцій.
Олександр: Намагаємося заздалегідь підготувати всі подарунки, розпланувати робочі та побутові процеси до того, як почнуться гастролі. До прикладу, цього року ми два тижні виступаємо у Сіетлі, а потім з 25 по 30 грудня виступаємо з «Лускунчиком» на сцені Жовтневого палацу, а ввечері останнього дня року, традиційно, танцюємо в Національній опері.
Зверніть увагу Новорічна казка від Катерини Кухар та Олександра Стоянова: де переглянути балет «Лускунчик»
Афіша вистави «Лускунчик» зі Стояновим і Кухар / Фото пресслужби
Зараз точаться безліч дискусій щодо того, яку ялинку варто купувати на свята: живу чи штучну. А яку для себе обираєте Ви?
Олександр: Вже багато років у нашому домі є штучна ялинка: я її ставлю, а Катя з дітьми прикрашають.
Катерина: У нас велика колекція ялинкових прикрас, бо ми зі Стояновим з кожної поїздки обов’язково привозимо новорічну іграшку. Це наша невелика сімейна традиція.
.
Ялинкова іграшка Катерини Кухар / Фото пресслужби
Олександр: Навіть маємо Санта Клауса, який у плавках «розсікає» океанські хвилі. Його ми придбали у Маямі.
Катерина: Є іграшки з різних музеїв світу, одна із моїх улюблених – з музею Вінсента ван Гога. Але цього року, на жаль, діти прикрашали ялинку без нас, поки ми були гастролях у Сполучених Штатах. Не змогли дочекатися.
Ялинка в домі Кухар і Стоянова / Фото пресслужби
Багато артистів у новорічну ніч працюють, тому зустрічають Новий рік на сцені. А як Ви зустрінете 2022?
Катерина: Спочатку на сцені, а потім з усією родиною. Ввечері 31 грудня виступаємо в Національній опері України.
Олександр: А ще, рівно о півночі розпаковуватимемо подарунки, які потайки кладемо один одному під ялинку.
Один з найсвітліших та найкращих днів дитинства – Різдво. Яка різдвяна історія закарбувалася у Вашій пам’яті найбільше?
Кухар: Для мене Різдво – особливе свято, бо ми завжди відзначали його великою сім’єю. Ходили в гості до рідних чи хрещених батьків. Готували, потім їли 12 різдвяних страв, співали пісень, зустрічали колядників.
Олександр: А я обожнював феєрверки, які лунали звідусіль. Ми також з хлопцями купували та підривали петарди.
Катерина Кухар біля ялинки / Фото з інстаграму прими-балерини
А коли Ви святкуєте Різдво, 25 грудня чи 7 січня?
Катерина: Зазвичай 25 грудня ми гостюємо у наших друзів у Сіетлі й починаємо святкувати з ними: готуємо різдвяну качку, купуємо червоні квіти – пуансеттію. За кордоном на Різдво всі в чудовому настрої, дарують один одному подарунки, ялинкові іграшки, у магазинах – вогники, Санти, кульки – неймовірна краса! Цього року ми повернулися у Київ якраз 25 грудня, щоб танцювати «Лускунчик» й дарувати святковий настрій.
7 січня вранці насамперед їмо кутю – мама готує її звечора, ми йдемо до церкви, і вранці вона у нас уже свячена. А потім відбувається обов’язкова сімейна вечеря. Щоправда, цього року ми Різдво святкуватимемо у Франції.
Олександр: Чим стаю старший, тим важливішим святом стає для мене Різдво. У моїй сім’ї всі віряни: два брати мами – священники, її сестра – черниця, мої дядьки здебільшого наближені до церкви, дідусь працював при церкві. Та і я в дитинстві багато часу проводив у монастирі, навіть прислужував при вівтарі. Тому Різдво для нас є дуже важливим святом. Моя сім’я завжди дотримується різдвяного посту. Звичайно, мене завжди шкодували, казали: «Ти ж танцюєш, тобі треба їсти».
Кухар і Стоянов з сином / Фото пресслужби
На Святвечір зазвичай готують 12 пісних страв, а вже в день Різдва ласують всім, чого душа забажає. Які страви є на Вашому святковому столі?
Катерина: У нас дуже насичений графік, тому готує мама. Все залежить від того, що вона встигне приготувати. Сама я дуже люблю готувати, особливо пекти. Улюблені страви моєї сім’ї – сирна запіканка з грушею, марокканський пиріг з кедровими горішками. Донька полюбляє випікати зі мною печиво.
Рецепт пирога тут Ексклюзивний рецепт від Катерини Кухар: готуємо марокканський пиріг з кедровими горішками
Якщо в юності для багатьох людей дуже важливий Новий рік, то з часом Різдво таки переважає. Чи відрізняються святкування цих двох днів у Вашій родині?
Олександр: Як на мене, це дуже різні свята. З дитинства ми зустрічали Новий рік гучно та яскраво, а от Різдво – тихо та по-сімейному, як належить церковним святам.
На різдвяні свята у Вашому домі звучать колядки?
Олександр: Звісно, що жодне Різдво не обходиться без «Щедрика». Це кажу вам як справжній фан фільму «Сам удома».
А в дитинстві колядували, брали участь в вертепі?
Олександр: Я завжди колядував із друзями. Вертепу в нас не було, скоріше це був невеличкий стартап (сміється). Всі сусіди зазвичай давали нам цукерки чи якісь копійки. Але в домі, де жив відомий на усе наше селище стоматолог, який їздив на японському автобілі, кожен отримував власну купюру. І одного року він кожному дав по долару. Мені здавалось, що я став мільйонером. Бо у 1992 році це був значний для дитини капітал (сміється).
Після всіх новорічних гастролей артисти здебільшого відправляються на відпочинок, щоб відновитися, наповнитися енергією. А де любите відпочивати Ви?
Катерина: Вперше за багато років нам вдалось відпочити на новорічні свята лише минулого року. Всі гастролі скасували через COVID-19, тому ми із дітьми полетіли на Мальдіви.
Олександр: А у 2022 році 2 січня виступатимемо в Одесі, 3 – в Харкові, а з 4 січня танцюватимемо у Франції.
Ялинкова іграшка Катерини Кухар / Фото пресслужби
Нехай у Новому році здійснюються ваші мрії. Пам’ятайте, що ми самі для себе й свого життя Санта Клауси! Щодня робіть хоча б один крок до своєї мрії й вона обов’язково здійсниться!
– звернулися до українців Кухар і Стоянов.
З прийдешнім Новим роком і Різдвом Христовим!
Жители Латвии всегда с завистью смотрели на эстонцев. У нас нет ни одного морского острова, если не считать один искусственный. А в Эстонии их целая россыпь, где самой яркой жемчужиной сияет крупнейший остров Сааремаа. Идея поехать туда зимой нам не показалась странной. И мы были правы.
Паромов хватит всем
Добраться до острова зимой столь же просто, как и летом. Дорога из Риги до порта в поселке Виртсу занимает 3,5 часа. Отсюда идут паромы на Сааремаа, вернее на остров Муху, откуда по мосту путь до столицы четвертого крупнейшего острова на Балтике — Курессааре — занимает примерно час.
По дороге можно остановиться в Пярну на обед. Курортный город зимой выглядит полупустым, как и наша Юрмала. Но жизнь бьет ключом в многочисленных спа, аквапарке, ресторанах и прочих местах общественного отдыха.
Паромы ходят как часы, каждые 30 минут. Идет судно с материка на остров тоже полчаса. Заехавшие на автомобильную палубу на своих авто пассажиры немедленно направляются наверх, поближе к свету. В столовую выстраивается очередь. Дорога из Таллина до Сааремаа тоже не самая близкая, хочется перекусить. По нашим наблюдениям большинство пассажиров парома — эстонцы. Иностранных туристов сейчас немного, что нам на руку. Впрочем, известно, что эстонцы сами любят отдыхать на Сааремаа, проводят там и отпуска и уик–энды.
Крепость в Курессааре построена тевтонскими рыцарями (пресс–фото).
Кстати, сама морская поездка на остров относительно недорогая — 12 евро с машины, плюс по четыре евро с каждого пассажира. Конечно, каждый день так ездить было бы накладно, но для туристов не разорительно.
А не прикупить ли мне лимузинчик?
На Сааремаа удивляют дороги. Захолустье вроде бы, по эстонским меркам. Но нет — по отличному асфальту можно доехать практически до любой островной достопримечательности. В Эстонии, как и в Латвии, тоже экономят на знаках, но качество дорог, даже второстепенных, отменное — ни ям тебе, ни колдобин.
Отправлялись мы из Риги в метель, в метель приехали и в Курессааре. В Латвии нам не встретилась ни одна снегоуборочная машина. В Эстонии они попадались одна за другой, в том числе на острове. Снегопад здесь был такой же, как и в Риге, но свои дороги эстонцы расчистить смогли, не ища оправданий в духе «такой метели не было сто лет!».
И да, Сааремаа — не захолустье и не бедная деревня. В столице острова, на котором живет 35 тысяч человек, нами были замечены автосалоны марок «Хонда», «Мерседес», «Шкода». Есть, видимо, и другие. Уж всяко «Мерседес» не стал бы разоряться на строительство, если б здесь ничего нельзя было продать.
Водными займитесь процедурами
Разнообразие отелей в Курессааре тоже впечатляет. Но лучшие из них всегда имеют приставку «спа». Оказывать водные процедуры в гостиницах на Сааремаа решили давно, и сейчас на свою прозорливость, наверное, молятся. Спа–услуги помогают пережить ковидные времена. Кроме того, спа позволяет привлекать туристов и зимой.
В Латвии спа–отели считаются уделом богачей, средний и дешевый сегмент развиты слабо. Вот и едет латвийский человек на эстонский остров в немалых количествах. Турист из Латвии здесь один из главных клиентов.
Пережить ковид
Увы, коронавирус внес свои поправки. «Раньше туристов из Латвии к нам автобусами возили», — с грустью рассказывает нам управляющая культурного центра Англа. Клиентов было много даже во время пандемии, когда прошлым летом страны Балтии создали «туристический пузырь». Сейчас, зимой, большому хозяйству приходится выживать на подножном корме.
Невероятно каким образом сохранившаяся старинная кузница в культурном центре Англа (фото автора).
На территории центра — пять старинных мельниц, одна из которых действующая. В большом здании — ресторан и мастерские, коллекция старинных станков и устройств для сельского хозяйства. В центре также развивают народные ремесла, делают сувениры и прочее. Диверсификация на острове — модная тема. Коронакризис с ней легче пережить, но в отрыве от материка люди всегда знали, что класть яйца в одну корзину опасно.
Алло, мы ищем таланты!
Так получилось, что все, с кем познакомились на Сааремаа, оказались, сильными, энергичными личностями. Видимо, здешние продувные ветра, которые тут даже сосны гнут в три погибели, население делают только сильней.
Интересно, что многие переехали на остров с континента. Например, Маре Каллас, преподавательница английского языка, которая сейчас вместе с мужем хозяйничает на ферме «Ноода». Энергичная женщина издала кулинарную книгу о местной еде, принимает гостей, поднимает европейские проекты. Сидеть сложа руки в ожидании пособий здесь как–то не принято. Каждый крутится, как умеет.
В добавление к своим предпринимательским талантам у хозяйки фермы оказался еще и кулинарный. Маре накормила нас вкуснейшим обедом, приготовленным из местного оленя, которому не повезло встретиться в ближайшем лесу с ее мужем.
Сааремская кухня, кстати, мало чем отличается от латвийской. Все те же картофель в разных видах, тушеная капуста, много свинины, салака, сельдь, творог, черный хлеб. Но встречаются и необычные «специалитеты». Например, пивной суп. В пиво добавляют желатин, воду, яйцо, мед, а сверху кладут кусочки хлеба. В старину почему–то верили, что такой суп особенно полезен кормящим матерям. Вряд ли бы с этим согласились нынешние специалисты по вкусной и здоровой пище…
Ресторанов же на острове много и на любой вкус. Хотя национальная кухня, конечно, доминирует, при отелях есть заведения с тонким европейским уклоном. Цены в целом как в Риге, что порадовало. Таллинский общепит будет значительно подороже.
Средневековье как оно есть
Достопримечательностей на Сааремаа предостаточно. Впечатляет, например, кратер от метеорита, который здесь упал всего несколько тысяч лет назад. Тогда на острове уже вовсю жили люди. Вот, наверное, были удивлены.
На острове также много пляжей на любой вкус — галька, песок, камни. Разумеется, на них всегда минимум людей или их нет вообще. Площадь Сааремаа приличная — 2673 кв. километров. По ней местные жители и понаехавшие туристы рассредотачиваются до такой степени, что встретиться могут только у магазина в ближайшем поселке. Плотность населения на острове — 13 человек на квадратный километр. В Латвии — 30.
Но что обязательно к посещению, так это крепость в Курессааре или, как ее еще называют — замок Аренсбург. Уникальность сего сооружения в том, что крепость как построили в XIV веке, так она тут и стоит без особых изменений. Войн здесь было немало, естественно, но замок каким–то чудом ни разу не был разрушен и даже не особо перестроен. В странах Балтии таких крепостей нет ни одной. В ней, например, сохранилась средневековая система отопления и даже туалеты.
В замке работает музей — как постоянные экспозиции, так и временные, есть тематические. Сейчас, например, развернута выставка восковых фигур исторических персонажей. Но даже просто побродить по этим старинным комнатам и подземельям было интересно. Все–таки островная география имеет и свои преимущества, решили мы.
Возвращаясь в Латвию после трех дней на Сааремаа, подумалось вот о чем. Порой мы лучше знаем места, которые находятся, скажем, в Италии, или в Англии, чем то, что у нас прямо под носом. И, наверное, зря. Впрочем, нет худа без добра — Covid–19 свое дело делает. Близкие поездки сейчас актуальны как никогда. А это путешествие поддержало Министерство финансов Эстонии в рамках программы развития регионов.
Григорий АНТОНОВ.
Мотиви розслідуванняМоєму однорічному синові подарували книжку-розкладачку «Теремок». Ми із задоволенням почали читати казку про гостинну муху-горюху та її нових друзів. Фінал виявився для мене несподіваним. Зі свого дитинства я пам ‘ятаю, як персонажі знайомилися, і прийшлі запрошувалися пожити в теремці. А коли з ‘явився ведмідь і заявив про бажання оселитися тут же, дружні сусіди вигукнули: «Ти ж нас усіх розчавиш!». Клишоногий все-таки забрався на дах і зруйнував теремок. У «новій» казці мешканці терему, явно злупивши, запросили пожити і ведмедя. Забираючись всередину, він руйнує теремок, а потім дивом врятовані герої в компанії з кривдником будують більш просторі хороми. Я задумалась. Який варіант казки корисніший і повчальніший для дитини? Втім, це питання можна віднести до будь-якої казкової історії. Невелике опитування в середовищі мам і тат висвітлив проблему трохи з іншого боку. В основному, батьків турбує не те, наскільки казка корисна, а те, наскільки вона нешкідлива! Більшість з них сходиться на думки, що в казках занадто часто згадується, смерть, агресія, муки та інші лякаючі сторони життя. А може всі ці «жахи» не такі вже страшні і працюють на ідею?
Слідство почалося: «Теремок» і все-все-все
Щоб знайти вірний варіант «Теремка», я вирішила звернутися до першоджерела. Це російська народна казка, а значить, її сюжетну і виховну сутність століттями відточувала мудрість багатьох поколінь. Дуже скоро я роздобула збірку казок, записаних у XIX столітті видатним збирачем фольклору А. Н. Афанасьєвим. У книзі знайшлося три варіації, розказані досліднику в різних губерніях. Всі вони мали однаково сумний фінал — теремок був зруйнований. Тільки в одному варіанті ведмідь всіх розчавив, у двох інших мешканці теремка встигли розбігтися.
Заглибившись у тему, я відкопала наукову роботу, що аналізує 18 (!) варіантів «Теремка». Персонажі різні — від блохи до горностая, — і прізвиська різні у одного і того ж героя (муха-полетуха, — горюха, — галасу, — матуха і т. д.). Жилем, крім незрозуміло як такої, що опинилася в лісі, в різних інтерпретаціях служать глечик, перчатка, крашанка хліба і навіть голова полого коня. Автор роботи переконливо доводить, що головним героєм казки є сам теремок. Залежно від його «характеру» надходять звірячки. «Гостинний» теремок: його мешканці звуть новеньких всередину. «Поступливий» теремок: мешканці погоджуються на прохання «можна до вас?». Казка про «нейтральний» теремку просто перераховує персонажів, які прийшли на поріг, без уточнення, зовні вони залишилися або увійшли всередину. На жаль, варіант, де сусіди сказали ведмедю «ні», автором розглянутий не був…
Прочитавши ще кілька наукових трактувань популярної казки, я підбила підсумки попереднього розслідування.
1. Основна функція казки «Теремок» — залучення до мовної культури. По-перше, на це працюють численні повторення. По-друге, прізвиська героїв — справжній зразок словотворчості, що розширює межі рідної мови.
2. Художня цінність. Даючи образні імена персонажам, казка допомагає представити їхні реальні прототипи. Наприклад, зайка-пострибайка або миша з-за рогу шмиг. Зазначу, що в переважній більшості ведмідь має прізвисько з негативним забарвленням: ведмедище всім потяпище, лісовий гне.
3. Побутова цінність. По-перше, перед нами посібник із зав ‘язування знайомства. По-друге, ми отримуємо подання про розмір: поява персонажів у казці відбувається за зростом: від найменшого до величезного. По-третє, казка вчить полярності понять «зовнішній/внутрішній» і тому, що щось ззовні частіше непідконтрольне і стихійно, як, наприклад, явища природи.
Слідчий експеримент
Зопалу я вирішила видалити з книжкової полиці подаровану казку «Теремок» (у книзі навіть не вказано, кому належить літературна обробка). Адже вона спотворила ту суть, що передавалася казками з покоління в покоління! Ведмідь тут має ласкаве прізвисько «клишоногий» і не проявляє агресію по відношенню до будиночка і його мешканців. А саме безпідставну ворожість повинен нести цей персонаж, він уособлює силу зовнішнього світу.
Подумавши, я вирішила поспостерігати за реакцією сина на різні варіанти казки. «Теремки» з книги Афанасьєва я вирішила не читати, надто вже архаїчною здалася лексика. Мені самій важко її засвоїти, не те що дитині пропонувати. Знайшовся відповідний варіант в обробці Л. Н. Толстого, в якому мова більш сучасна.
Експеримент тривав близько місяця. Я читала малюку «Теремок» -розкладачку і варіант Толстого, спостерігаючи, чи не лякає його страшна поведінка ведмедя, чи переживає він за беззахисних героїв. Виявилося, не особливо. Він із задоволенням імітує руйнування теремка, кажучи «бум» і «дищ», а також показує звірів, що розбігаються, і, як вміє, розповідає, що вони злякалися. А коли герої будують разом з ведмедем-руйнівником новий просторий будинок, він зовсім ніяк не реагує, ніби цей епізод знаходиться вже поза казкою, в якій найцікавіше вже відбулося. Тому крамольні думки про те, що жорстокий кінець казки зашкодить дитячій психіці, я відставила.
Набагато більше позитивних емоцій дитина проявила, слухаючи Толстого. Йому дуже подобаються прізвиська персонажів: муха-горюха, комар-піскун, мишка-погризуха, заюнок-кривоног, по гірці скок, лисиця — при бесіді краса, вовк-вовчище — з-за куща хапиш, ведмідь-всім пригнітиш. Простенькі прізвиська в новій версії малюка чомусь не надихнули: мишка-норушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчок-сірий бочок, ведмідь клишоногий. Тільки ім ‘я жаби-квакушки залишилося незмінним.
Підсумок мого дослідження збігся з уподобаннями самого малюка. Так що тепер ми читаємо «Теремок» Толстого.
Ланцюгова реакція, нові відкриття
Думаєте, ось і казці кінець? Не тут то було! Паралельно я порушила «справу» на «Колобка», «Курочку Рябу» і «Ріпку», найпопулярніші російські народні казки.
«Колобок». У книгарнях цих «Колобків» мабуть-невидимо! Є в обробці Толстого, але більша частина з них скорочена до межі. Наприклад, вирізано опис процесу збору борошна, замішування тесту і випікання колобка. Ці ж епізоди видалені з його пісеньки. В оригіналі кожна пісенька починається так:
Я по коробу скребен,
По сусеку метен,
На сметані заважає
Та в олії пряжений,
На віконці стужений…
У купованих варіантах колобок починає пісню відразу з втечі:
Я від дідуся пішов,
Я від бабусі пішов…
І справді, навіщо дитині XXI століття ці сусеки, короба та інший лапотний антураж? Але я вважаю за краще читати синові повний варіант. Вважаю, що це найпростіший спосіб долучити малюка до рідної культури, історичного досвіду, побуту, традицій, атрибутики. Недарма в більшості книг і мультфільмів за російськими народними казками персонажі зображені в косоворотках, сарафанах, лаптях. А живуть герої, як правило, в хатинках з пічкою, полатями і сінями, користуються традиційним начинням на кшталт вухоплень, чавунків і дерев ‘яних ложок. А безліч повторень, які здаються нам нудними і одноманітними, як у випадку з «Теремком», формує мовну культуру особистості, знайомить з художнім багатством рідної мови.
Тепер про жорстокість. Деякі мами воліють вигадувати позитивне продовження казки. Наприклад, колобок встигає втекти від лисиці, коли та закриває очі на його прохання. Ось найпростіша втіха для дорослих, які вважають знищення колобка звірством, не гідним дитячих вух: Колобок — це хліб, він призначений якраз для з ‘їдення. І ще, досить важливий довід: якщо колобок не постраждає, біля казки зникає мораль.
Смисловий зміст вчені пояснюють по-різному.
1. Колобок — це непосидюча дитина. Він пішов з дому без дозволу і відразу зустрівся з небезпекою в особі голодних незнайомців. Кмітливість допомогла непосіді кілька разів до ряду уникнути смерті, він возгордився і не розпізнав справжньої небезпеки, сп ‘янований власним марнославством. Хвастощі і самовпевненість — погані супутники, а на будь-яку хитрість завжди знайдеться інша, ще більш вишукана, хитрість.
2. Колобок — пізня дитина, заради появи якої бабця зібрала всю життєву енергію (метафора: по сусеках поскребла, по амбару помела). Не встигнувши дозріти-охолонути на віконці, розпещений колобок вирушив у доросле життя, ось і поплатився за свій непослух і малодосвідченість.
3. Колобок — уособлення місяця. Є версія казки, в якій кожен зустрічний відкушує від колобка по шматочку, а лисиця потім з ‘їдає повністю. Таким чином, казка образно інтерпретує вбивання місяця і його зникнення з небосхилу.
Виходить, що логіка казки буде грубо порушена, якщо колобок залишиться невразливим. Причому це не залежить від того смислового навантаження, яке кожен батько вважає найбільш вірним.«Курочка Ряба». Чомусь найпопулярніша версія цієї казки — переказ К. Д. Ушинського. Вона ж — найбільш нелогічна, парадоксальна і незрозуміла. Чому дід і баба безуспішно б ‘ють золоте яєчко, а потім плачуть, коли воно все-таки розбивається, завдяки мишці? І що це за дивна втіха курочки у фіналі: «Знесу вам яєчко не золоте, а просте»? Ні в дитинстві, ні в юності я не могла зрозуміти моралі цієї казки. Пізніше один уральський драматург примирив мене з цією історією, давши їй цікаве пояснення.
1. Золоте яйце — це подарунок долі, який потрібно вміти правильно застосувати. А якщо поводитися з подарунком так само, як з буденною річчю, доля забере його назад. Дід з бабою не подумали, що незвичайна річ і застосування має незвичайне, тому почали діяти по-старому. За це доля в особі мишки забрала свій подарунок і дала людям похилого віку те, з чим вони вміють поводитися. Мораль — цінуй, що отримуєш, і намагайся мислити ширше.
2. Друге пояснення я пізніше вичитала в книжках. У давній міфології рябій курочці приписувалася роль посередника між загробним і реальним світами. Золоте яйце — це звістка про те, що до людей похилого віку прийшла смерть. Дід з бабою намагаються знищити її, тому і б ‘ють яйце. З жалю курочка обіцяє їм просте яєчко — символ життя. У цій версії дивно, що люди похилого віку плачуть після того, як мишка розбила яйце, адже смерть знищена, радіти треба.
3. У Афанасьєва якраз з мораллю все ясно, тільки казка про курочку звучить абсолютно інакше.
Жив-був старий зі старенькою, у них була курочка-татарушка, знесла яєчко в куті під віконцем: пестро, востро, кістяно, мудро! Поклала на поличку; мишка йшла, хвостиком тряхнула, поличка впала, яєчко розбилося. Старий плаче, стара возридає, в печі палає, верх на побитті хитається, дівчинка-онука з горя вдавилася. Йде просвірня, запитує: що вони так плачуть?
Люди похилого віку почали переказувати:
— Як нам не плакати? Є у нас курочка-татарушка, знесла яєчко в куті під віконцем: пестро, востро, кістяно, мудро! Поклала на поличку; мишка йшла, хвостиком тряхнула, поличка впала, яєчко і розбилося. Я, старий, плачу, стара возридає, в печі палає, верх на побитті хитається, дівчинка-онучка з горя вдавилася.
Просвірня як почула — всі просвіри зламала і покидала. Підходить дьячок і запитує у просвірні: навіщо вона просвіри покидала?
Вона переказала йому все горе; дячок побіг на дзвіницю і перебив усі дзвони.
Йде поп, запитує у дячка: навіщо дзвони перебив?
Дячок переказав все горе попу, а поп побіг, всі книги зірвав.
Якщо міркувати серйозно, казка попереджає про те, як проста недбалість може набути апокаліптичного масштабу. Але цілком можливо, що перед нами такий собі анекдот про те, що не варто робити з мухи слона. У будь-якому випадку, казка не для малюків, вони не можуть засвоїти такі тонкощі.
4. «Курочка ряба» по Толстому — теж не надто звичне чтиво. Ряба знесла просте яйце, воно впало і розбилося. Люди похилого віку плачуть, все навколо хитається, скрипить, розвалюється. Курочка заспокоює всіх, обіцяючи знести не просте яєчко, а золоте. Мораль очевидна — недбалість карається, а якщо щось руйнується, значить скоро виникне щось нове натомість старого. Цей сенс дитині легше засвоїти, а якщо він ще занадто малий, він сприйме хоча б життєвий досвід поводження з яйцем і взагалі крихкими предметами.
То яка з цих версій правильна? Я для себе вирішила, що це переказ Толстого. Шкода, що не відразу почала читати дитині саме її. Тоді синок уникнув би кількох неприємних моментів і подальшого переучування.
Кожен раз, коли він бачив яйце — в холодильнику будинку або в бабусиному курнику — він норовив його розбити. Адже дід з бабою робили саме так! Дуже довго йому доводилося втовкмачувати, що з яйцями так чинять далеко не завжди. Сподіваюся, Толстой допоможе прищепити інше ставлення до предмета, що не суперечить логіці реального життя.
«Ріпка». Ніяких жорстокостей і непотрібностей в цій історії немає, вона просто потрапила мені під гарячу руку. Мені здалося підозрілим, що мораль казки очевидна і непохитна — спільна праця дає більше плодів, навіть якщо чиясь допомога мізерно мала.
1. У пошуках підступу я відкрила «Ріпку» Афанасьєва. Казка виявилася презабавною!
Посіяв дідка ріпку; пішов ріпку рвати, захопився за ріпку: тягне-потягне, витягнути не може! Скликав дідка бабку; бабка за дідку, дідка за ріпку, тягнуть-потягнуть, витягнути не можуть! Прийшла онука; внучка за бабку, бабка за дідку, дідка за ріпку, тягнуть-потягнуть, витягнути не можуть! Прийшла сучка; сучка за внучку, внучка за бабку, бабка за дідку, дідка за ріпку, тягнуть-потягнуть, витягнути не можуть! Прийшла нога. Нога за сучку, сучка за внучку, внучка за бабку, бабка за дедку, дедка за репку, тянут-потянут, вытянуть не можут! Прийшла друга нога; друга нога за ногу, нога за сучку, сучка за внучку, внучка за бабку, бабка за дедку, дедка за репку, тянут-потянут, вытянуть не можут! (і так далі до п ‘ятої ноги). Прийшла п ‘ята нога. П ‘ять ніг за чотири, чотири ноги за три, три ноги за дві, дві ноги за ногу, нога за сучку, сучка за онуку, внучка за бабку, бабка за дідка, дідка за ріпку, тягнуть-потягнуть: витягли ріпку!
Фольклористи об ці загадкові ноги спотикаються донині. Малася на увазі частина тіла — ногА, або білка, яку в давнину називали ніби як нОгой? Є також версія про те, що сільський оповідач наплив досліднику дурницю заради сміху. У будь-якому випадку, ця казка теж не для малюків.
2. Звичною нам мораллю про користь спільної праці «Ріпку» навантажив Толстой. Він же ввів нових персонажів, і ми із задоволенням читаємо цю казку малюкам. Не побоюся сказати, що вона ідеальна у всіх сенсах — від лексики до виховно-пізнавальної сторони.
3. Є ще одна версія. Не гірше попередньої. У ній ланцюжок персонажів закінчується на кішці. Тягнуть-потягнуть ріпку, витягнути не можуть. Втомилися всі і пішли спати. А вночі прибігла мишка і всю ріпку погризла. Мораль цієї байки — справу потрібно доводити до кінця.
Кінець-справі вінецьСпроби зрозуміти, яка саме казка корисніша для дитини, перетворилися для мене на цілий літературознавчий детектив. Продовження про казки для дошкільнят піде трохи пізніше.
А поки резюмуємо те, що стосується малюкових казок (від 0 до 3 років).
1. Російські народні казки необхідні для залучення дитини в рідне культурно-історичне середовище. Незрозумілі нам, старовинні слова — її невід ‘ємна частина. Не позбавляйте дитину можливості чути архаїчну мову.
2. Якщо щось здається непедагогічним або незрозумілим в казці, не полінуйтеся пошукати інші варіанти. І зробити вибір на користь якогось із них.
3. Уважно ставтеся до книжок, які купуєте. Знайома назва може обдурити, і всередині ви побачите не зовсім адекватну, а то і неграмотну обробку.
4. Дитина зовсім інакше сприймає смерть або жорстокі, як нам здається, сцени в казці. Спостерігайте за його реакцією на екстремальні з вашої точки зору епізоди. «Бум в лобок, та в кузовок» («Кіт, півень і лисиця»), «захотіла лисиця засмажити Жихарку і з ‘їсти» («Жихарка») і подібні моменти сприймаються дитиною як частина казкових пригод — небезпечних, але від цього ще більш захоплюючих.
5. Психологи наполягають на тому, щоб казки не були рафінованими, позбавленими будь-яких негативних подій. Психоаналітик Станіслав Раєвський каже: «Полегшена література, очищена від страждання і жорстокості, лише вчить дитину ховати свою тривогу».
6. Якщо дитина занадто гостро реагує на події в казці неприємності, причина цього, як правило, закладена в ній самому, а не в казці. Це може бути проявом підвищеної збудливості, надчутливості або якоїсь підсвідомої проблеми, яка виникла набагато раніше і тепер «підточує» його психіку.
Продовження: Недитячі казки. Продовжуємо з ‘ясовувати, чи шкодять казки дітям
Представляем участника конкурса сказок «Чужих детей не бывает-2021»
83 «Сказка про муху Машу» Седов Владимир Иванович, г. Нижний Новгород, 68 лет.
Владимир Иванович написал нам: писатель; драматург; киносценарист; член Союза писателей России; член президиума Российского фонда культуры; секретарь Союза кинематографистов НО; лауреат премии «Оскар» американской киноакадемии за фильм «Утомленные солнцем»; сопродюсер фильма «Утомленные солнцем» (премия «Золотой медведь» Берлинского кинофестиваля, «Гран-при» Каннского кинофестиваля); директор съемок фильма «Сибирский цирюльник» (премия «Золотой лев» Венецианского кинофестиваля); председатель комитета по проведению Дней Московского Международного кинофестиваля в Нижнем Новгороде; издатель литературно-художественного журнала «Нижний Новгород»; автор более двадцати книг, трех пьес.
Конкурсное произведение — «Сказка про муху Машу»
Ранней весной, когда солнышко сильно припекало, в углу оконной рамы родилась замечательная девочка – маленькая мушка Маша. По наследству от дедушки и бабушки мухе Маше достались плоская шляпка, шитый бисером пояс, бархатная сумочка, а также короткий накидной плащ и острая шпажка в серебряных ножнах.
Маша росла быстро. У неё был весёлый и живой характер.
В шляпке, плаще, со шпагой и сумочкой она сильно отличалась от других мух. Неудивительно, что именно с ней подружились три сестрёнки – Нина, Лена и Даша.
Вы знаете, что такое прятки? Прятки – это игра. Очень весёлая и интересная. Но ещё интересней она становится, когда вместе с вами в эту игру играет муха Маша. Для игры в прятки в квартире места много. Можно спрятаться за дверкой шифоньера или под кроватью, под столом или за занавеской в гостиной.
Вот стала водить Лена.
– Раз, два, три, четыре, пять, я иду искать! – громко прокричала она и стала искать Нину, Машу и Дашу.
Обошла все комнаты, заглянула в каждый уголок. И вот в кабинете папы заметила краешек Нининого платья.
– Нина, я тебя застукала под папиным письменным столом.
Нина быстро вылезла из своего укрытия, но Лена ещё быстрее побежала к себе в комнату и там несколько раз стукнула по стенке: «Тук-тук». Дашу Лена нашла в своей кровати. Она была еще маленькая и пряталась, просто закрыв глазки.
Теперь надо было найти муху Машу, но сделать это сложно, потому что возможностей спрятаться у их подружки куда больше, чем у людей.
А муха Маша так торопилась спрятаться, что вместо пустой кефирной бутылки залетела в носик чайника. Лена не могла догадаться, где Маша. Она осмотрела кухню и пошла в прихожую. И только муха Маша хотела вылететь, как пришла мама и закрыла носик чайника. И пропала бы наша любимая муха Маша, если бы мама не решила, что в чайнике маловато воды. Какого же было её удивление, когда она, открыв носик чайника, увидела, как оттуда пулей вылетела муха Маша, перепуганная насмерть. А когда Маша увидела зажжённую конфорку, упала в обморок на кухонный стол. Прибежавшие Лена, Нина еле-еле её откачали. Они капнули на муху Машу капельку холодной воды из пипетки, и Маша очнулась.
Прятки продолжаются. Теперь водит Нина. Она быстро нашла Лену за шторой в гостиной, Дашу – под одеялом, а мухи Маши нигде не было. Она запросто могла залететь на шкаф или заползти в ботинок. После долгих поисков Нине стали помогать Лена и Даша. Втроём они облазили всю квартиру. И тогда сестрёнки испугались: вдруг их подружка опять залетела в такое место, где ей грозит беда?
– Маша, Маша, где ты? – стали они громко звать её.
А Маша в это время спокойно сидела в огромном банте на голове Лены. Услышав, как её зовут девочки, Маше стало стыдно, что она их напугала. Вылезла из банта и закружила по комнате, прося прощения.
Лена с Ниной и Дашей простили её, и они вчетвером стали танцевать, забыв о неприятностях.
Маша была очень трудолюбивой и прилежной мухой. Она вместе с Леной, Ниной и Дашей научилась читать и писать. В гостиной на этажерке стояла её маленькая кроватка, а умывалась она и чистила лапки в бабушкином старом напёрстке, которые поставили для неё в детской ванной комнате. Кушали они тоже вместе. Манную кашу. Лена, Нина и Даша – из тарелок по три мамины ложки, а Маша из пробки – одну каплю каши.
За завтраком Нина всегда завидовала Маше и мечтательно спрашивала маму:
– Мама, а я похожа на Машу?
Мама отвечала:
– Конечно, вылитая муха Маша.
– Тогда и мне надо каши одну каплю.
– Хорошо, – вступал в разговор папа, – тогда и сгущенку мы будем тебе давать по одной капле. Согласна?
Нина, конечно, с этим не соглашалась и, вздыхая, смотрела, как муха Маша, поев, весело летала вокруг вазочки со сгущенкой.
Я уже говорил, что Маша была необыкновенной мухой. Зимой, когда все мухи на свете спали, она не спала, а летала в нашей тёплой и светлой квартире. У неё были три верные подружки. И никто, ни мама, ни папа девочек, не запрещали мухе Маше жить в их доме. Но муха Маша была очень любознательной. Когда она впервые увидела за окном снег, то очень удивилась:
– Откуда на улице взялось столько белой ваты?
Она прилетела в комнату Лены и спросила её:
– Лена, ты не знаешь, зачем раскидали по земле вату?
Лена рассмеялась:
Это не вата, а снег.
– А что такое снег? – спросила Маша, усевшись на настольную лампу.
– Снег – это то, что падает из облаков зимой вместо летнего дождя.
Лена уже училась в первом классе и много читала.
– Снег… А какой он? – спросила Маша.
– Он холодный, – ответила Лена и задумчиво посмотрела в окно.
– Холодный… – повторила муха Маша и тут же засуетилась: – Лена, возьмите меня с собой, когда пойдете гулять с сестренками. Я хочу потрогать этот удивительный снег.
– Конечно, возьму. Но тебе нужна шуба и шапочка, а также шесть варежек на каждую лапку.
Лена рассказала Нине и Даше просьбу Маши, и они втроем стали думать, где взять любопытной мухе зимнюю одежду. Одежда кукол, даже самых маленьких, была слишком велика для неё. И заботливые сестрёнки решили покопаться в маминых швейных лоскутках. Они долго перебирали различные тряпочки, тесёмочки, но придумать, как сшить из них шубку, шапочку и шесть малюсеньких варежек, никак не могли. Слишком уж маленького размера была их летающая подруга. И тут Нина предложила отрезать кусочек шнурка и из него соорудить шубку. Шнурок внутри был полым, поэтому Маша свободно влезет в него. Целый час все три сестренки пыхтели над шнурками. И в итоге они одели Машу в замечательную белую шубку, жёлтую шапочку и шесть чёрных варежек из разных шнурков. Маша была очень рада обновкам.
Нина с Леной, в варежке Даши, вынесли Машу на улицу. Муха Маша радостно взлетела в небо и… камнем рухнула вниз. Хорошо, что мама всё это вовремя увидела и, разыскав в снегу окоченевшую муху, быстро вернула всех домой. Дома незадачливую муху еле-еле отогрели. Мама объяснила девочкам, что холодный воздух смертелен для мух, и для Маши в том числе.
– Жалко, – огорчилась Нина, Лена и Даша, – такую хорошую зимнюю одежду мы ей сшили, и зря.
Но Маша их успокоила:
– Не огорчайтесь. Я же видела снег, а это самое большое счастье и мечта всех мух на свете. И вы мне в этом помогли. Спасибо вам за это.
С этими словами она взлетела и расцеловала сестрёнок в их курносые носики.
Всё шло хорошо в жизни Лены, Нины, Даши и мухи Маши. Но однажды большая беда пришла в город, где они жили. Откуда-то с севера на него напали очень вредные вирусы. Они окружили город и стали заражать людей страшной болезнью под названием «грипп». Особенно эти злые вирусы любили набрасываться на детей. И вирусы настолько маленькие, что люди их не видят. Но мух природа наделила очень острым зрением. Поэтому они видят этих вредных носителей болезни. И вот как-то муха Маша летала у окна и вдруг увидела, как вирусы гриппа залетели в открытую форточку нашей квартиры. Они открыли свои страшные пасти с острыми зубами, покрытыми ядом простуды, и стали обсуждать, как заразить Лену и Нину, Дашу гриппом. Но не тут-то было. Они не знали, что у Лены, Нины и Даши есть подруга – муха Маша. А у Маши есть острая шпага, доставшаяся ей от деда, жившего в старом рыцарском замке.
– Стойте! – крикнула незваным гостям муха Маша. – Убирайтесь немедленно из нашего дома. Я не дам вам заразить болезнью моих подружек.
– Кто ты такая? – удивились страшные вирусы.
– Я – муха Маша.
– Ах ты, муха! Ха-ха-ха… – засмеялся самый страшный вирус. – Да мы тебя сейчас сами выгоним из этой квартиры или съедим. Ха-ха.
– Ну что ж, я вас предупредила, – сказала муха Маша и, накинув плащ, выхватила шпагу.
Не успели вирусы опомниться, как она проткнула своей шпагой сразу десять вирусов. Те, не ожидая такого напора, растерялись, но через секунду сомкнули свои ряды и набросились на смелую муху. Но Маша не отступила. Она ловко увёртывалась, делая обманные движения, и поражала своей шпагой один вирус за другим. Долго шёл бой. Наконец, враги дрогнули, испугались и наперегонки бросились из квартиры на улицу. Маша облетела всю квартиру, нашла и выгнала спрятавшихся трусливых вирусов и от усталости рухнула в свою кроватку. Там и уснула. Проснулась она от громких голосов своих подружек.
Лена подошла к кроватке Маши и весело спросила:
– Маша, ты чего лежишь?
Нина добавила:
– Ты что, заболела?
А Даша решила:
– Она, наверное, спать любит, как я.
– Нет, – ответила Маша, – просто я сегодня устала.
Но она не стала говорить им про свою битву со страшными вирусами, чтобы не напугать девочек. А Лена, Нина и Даша в этот раз так и не болели гриппом, как остальные дети в городе.
Иногда вечерами, когда Лене, Нине и Маше надоедало бегать, прятаться и летать, они рисовали или музицировали на пианино. А Даша им помогала. У Нины с Леной были кисточки, акварельные краски, фломастеры, цветные карандаши, альбомы и отдельные большие белые листы бумаги. Нина любила рисовать принцесс. Лена – принцев. Даша – облака. Сестрёнки рисовали, а Маша грустила. Она тоже хотела рисовать, но маленькой кисточки или карандаша, подходящих ей по размеру, не было. Однажды она даже заплакала от горя, что ей нечем рисовать. Нина с Леной стали думать, как помочь своей подруге. Но долго не могли ничего придумать.
Маша пробовала приспособить вместо кисточки свою шпагу. Но, кроме грязных дырочек в бумажных листах, у неё ничего не получалось. И неожиданно, когда они уже опустили руки, девочки вспомнили о варежках, которые были сшиты Маше для зимней прогулки. Они лежали без дела на полке. Маша одела две варежки на передние лапки, обмакнула их в краску и, подлетев к чистому листу бумаги, провела синюю линию. Потом она подрисовала капли, и получился дождь.
– Ура! – захлопали все в ладоши.
Так Маша стала полноправной художницей творческой домашней группы. Лучше всего у неё получались небо, солнце и цветы. Но она часто рисовала всё вверх ногами. Наверное, оттого, что ей часто приходится ползать по потолку и видеть всё наоборот.
Муха Маша хотела научиться всему, что умели делать Лена и Нина и даже Даша. Если Нина и Лена умеют играть на пианино, значит, и ей надо это уметь. Если Даша умела дуть в дудочку – и ей надо. Маша стала упрашивать девочек, чтобы они научили её играть на каком-нибудь музыкальном инструменте. Лена стала объяснять, что для того, чтобы научиться играть на музыкальном инструменте, надо ходить в музыкальную школу, а в нашем городе музыкальной школы для мух нет. Маша очень расстроилась, но ей разрешили переворачивать страницы нотных тетрадей и плясать на крышке пианино в такт музыке или качаться на струйках воздуха из Дашиной дудочки. Получался весёлый и очень интересный концерт.
Муха Маша была довольна своей жизнью. Но иногда ее огорчал приход в дом гостей. Гости не знали, что у нас живёт домашняя муха Маша, и если мы не успевали их предупредить об этом, гости старались прихлопнуть Машу. Они гонялись за ней по комнатам, махали руками и старались её поймать.
Поэтому Лена, Нина и Даша повесили на дверь большое объявление для гостей: «Уважаемые гости! Тёти и дяди! Мальчики и девочки! Не обижайте, пожалуйста, нашу подружку, муху Машу!»
Гости читали это объявление и не обижали хорошую муху, а, наоборот, старались с ней подружиться или угостить чем-нибудь сладким.
Вот так и жили не тужили четыре подружки – Лена, Нина, Даша и муха Маша. Но однажды произошло замечательное событие. Из квартиры в тесном центре города наша семья переехала жить в свой дом, который стоял на берегу реки, среди белых берез и красивых цветочных полян. Дети очень радовались этому событию, а особенно Муха Маша. Она летала и кричала: «Свобода, свобода!!!». Но что вышло из этой свободы – об этом уже в другой, новой книге.
Владимир Иванович, приветствуем. Вот это чудо муха Маша. Везде успела. И поиграть и врагов победить…
Друзья, поддержите участника конкурса в комментариях. Приглашайте своих друзей поддержать Поделитесь ссылкой на работу участника в соцсетях со своими друзьями.
На страницу конкурса сказок «Чужих детей не бывает-2021»
еще ссылки
Страница детского литературного конкурса 2021 (вся информация по конкурсу)
Страница детского конкурса-игры «Моя Вселенная-2021»