Первым древнерусским сочинением рассказывающим о риторике было

Определение современной риторики и ее предмета. Общая и частная риторика. Особенности античного риторического идеала. Расцвет древнерусского красноречия. Особенностb публичной речи. Роды и виды ораторского искусства. Деловое общение и коммуникации.

посмотреть текст работы

скачать работу можно здесь

полная информация о работе

весь список подобных работ

Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Риторический идеал отвечает общему представлению об эстетическом и нравственном, формировался он в культуре постепенно.
В русской традиции слово было призвано формировать мировоззрение, нести людям мир и единение, воспитывать человеческую душу. Памятники литературы Древней Руси придавали слову высокий статус.
Дар слова, красноречие воспринимались как награда свыше — за святость, богопочитание: «Был в то время некий монах, умудренный божественным учением, украшенный святой жизнью и красноречием» («Повесть о Варлааме и Иосафе»ХП в.).
Что наши предки ценили больше всего в речевом поведении? Важным было не только умение говорить, но и умение выслушивать собеседника. Это требование отражено во многочисленных поговорках, пословицах, афоризмах (Слово серебро, молчание золото. Знай боле, да говори мене. Мало говоря, больше услышишь).
На Руси всегда ценилась кротость («Глаза держать книзу, а душу ввысь»). Всегда осуждались хула в беседе, брань, наветы, клевета, громкая и крикливая речь, грубость в речи и многословие. В «Житии» говорится об одной из главных добродетелей князя Дмитрия Ивановича, что он «праздных бесед не вел, непристойных слов не любил…, грубых слов в речи избегал, мало говорил, но много смыслил».
Грех многословия, преимущество молчания образно комментируются в древнерусских текстах. «Да не уподоблюсь жерновам, ибо те многих людей насыщают, а сами себя не могут насытить житом. Да не окажусь ненавистным миру многословной своей беседой, подобно птице, частящей свои песни, которые вскоре ненавидеть начинают. Ибо говорится в мирских пословицах: длинная речь нехороша, хороша длинная паволока.
«Безмолвное дело лучше бесполезного слова. Делай сказанное и не говори о сделанном», — написано в древнерусском поучении.
Добродетелью считалось почтение, осуждалась хула — за глаза и в глаза и осуждалась как большой грех. В «Наставлениях отца к сыну» читаем: «Сын мой, если хочешь достичь многого в глазах Бога и людей, то будь ко всем почтителен и добр ко всякому человеку и за глаза и в глаза. Если над кем-нибудь смеются, то похвали его и полюби».
Доброе слово — первое, с чем надлежит обратиться к человеку. «Не пропустите человека, не поприветствовав его, и доброе слово ему молвите», — велит Владимир Мономах. «Лжи остерегайтесь и пьянства и блуда, от того ведь душа погибает и тело» («Поучения Владимира Мономаха»).
Запрещалось и осуждалось злоречие, выслушивание наговоров. «Речь лгуна словно птичий щебет, и только глупцы его слушают… если кто-либо станет наговаривать на друга твоего, не слушай его, а то и о твоих грехах другим расскажет».
Достойной считалась речь, несущая правду, а не хулу, чуждая недоброжелательному осуждению. Лучше промолчать, чем осудить, а уж если порицать, то доброжелательно и с мыслью о пользе.
Так, древнейшие памятники русской литературы позволяют представить себе истоки русской речевой традиции, традиции глубоко нравственной и по-житейски разумной.
Древнерусский риторический идеал поведения предполагает в общении кротость, смирение, любвь к ближнему, уважение к нему, запрет лживого и клеветнического слова. Речь должна быть сдержанной во всех отношениях, не допускаются крик, раздражение, проявление презрения, осуждение и всякая хула.
В наше время лучшие речевые образцы и по сей день сохраняют черты риторического идеала, особенно ярко это представлено в проповеднической деятельности православного священства. Ибо речевые образцы полностью отражают систему ценностей отечественной культуры.
3. Этапы античного риторического канона, раскройте каждый из них. Роды речей по Аристотелю.
Риторический канон — это система специальных знаков и правил, которые берут свое начало еще в древней риторике. Следуя этим правилам, можно найти ответы на следующие вопросы: что сказать? в какой последовательности? как (какими словами)?
Иначе говоря, риторический канон прослеживает путь от мысли к слову, описывая три этапа: изобретение содержания, расположение изобретенного в нужном порядке и словесное выражение.
Ядром современной общей риторики является тот путь от мысли к слову, который в классической риторике описывается как совокупность ряда этапов (или как канон риторики — совокупность правил, приёмов; то, что твердо установлено; стало традиционным, общепринятым; нечто, служащее нормативным образцом. Перечислим эти этапы: Инвенция (лат. inventio) — или “нахождение, изобрение”, умение изобрести содержание речи, осмыслить и продумать содержание речи; второй этап — Диспозиция (лат.dispositio) — расположение изобретенного, структура, композиция речи; третий этап — Элокуция (лат. elocutio ) — словесное оформление речи, украшение ее, выбор т.н. “цветов красноречия” — специальных фигур и тропов, служащих украшению и эстетическому наслаждению речи; четвертый этап — Меморио (лат. memorio) — запоминание речи, умелое использование приемов, помогающих запомнить подготовленный материал для публичной речи и,наконец, пятый этап — Акцио (лат.actio) — само произнесение речи, этап, теснейшим образом связанный с техникой речи и жестами, мимикой и позой оратора в процессе произнесения речи. По мнению Цицерона, вся деятельность оратора предстает в этих пяти частях. Это как бы образец (парадигма) мыслительной и речевой деятельности.
Конкретно об этапах классического риторического канона:
Классическая риторика разработала образец (канон), согласно которому речь на своем пути от мысли к слову проходит пять этапов (в соответствии с этими этапами называются и разделы риторики). Итак, риторика «возложила на себя контроль за всеми стадиями процесса трансформации предмета в слово».
1. Инвенция (лат. Inventio) или «нахождение», «изобретение» — invenire quid dicere — «изобрести, что сказать». На этом этапе, по рекомендации риторики, отбирался материал для будущего сообщения. Речь шла прежде всего отнюдь « не о языковом материале» — речь шла о предметах реальной действительности , часть которых предлагалось выбрать из всего предметного многообразия мира, а выбрав, отграничить от прочих , чтобы в дальнейшем перейти к их изучению: во-первых, по отношению к «другим предметам», оставшимся в стороне после отбора, и, во-вторых, изнутри. Инвенция предлагала говорящему систематизировать собственные знания по поводу отобранных им предметов, сопоставить их с наличными на данный момент времени знаниями других и определить, какие из них и в каком количестве должны быть представлены в будущем сообщении» (13, 11).
Итак, инвенция поставила во главу угла предмет и обеспечивала «доброкачественность предметного содержания сообщения».
2. Диспозиция (лат. Dispositio) — «расположение»- inventa disponere — «расположить изобретенное». Второй раздел, «получив в свое распоряжение уже «готовый к Понятия становились объектом логических и аналогических процедур . Они определялись, делились, сочетались между собой, сополагались и противополагались». (13, 11). Весь этот процесс регулировался определенными правилами, соблюдение которых позволяло
говорящему избежать логических ошибок. Кроме того, диспозиция «предлагала модели расположения понятий в составе единого речевого целого». Таким образом, центральное место в диспозиции занимало понятие, «диспозиция гарантировала доброкачественность понятийного аппарата говорящего».
3. Элокуция (лат. Elocutio) — «словесное оформление мысли», «собственно красноречие» — «ornare vebris» — «украсить словами». Этот раздел разработал множество приемов (фигур и тропов), с помощью которых можно создать смысловые эффекты необыкновенной силы. Если диспозиция опиралась на логику, то «элокуция открывала перед говорящим область паралогики. Те же самые процедуры, которые были запрещены с точки зрения логики и считались паралогическими (т.е. ошибочными с т.з. логики) приобретали здесь новый смысл: негатиное использование логики и преобразование их в законы паралогики создавало эффекты необыкновенной силы». (13, 11). «Стало быть, тем, вокруг чего строилась элокуция и что естественным образом завершало преобразование исходного предмета, было слово: отныне слово начинало жить самостоятельной жизнью как один из элементов вербального мира». (13, 12).
4. Мемория (лат. Memorio) — «память», запоминание речи. Этот раздел разрабатывал приемы запоминания материала. «Фактически владение меморией должно было обеспечить говорящему постоянную доступность сведений из имеющегося у него «банка данных» и возможность быстро и кстати воспользоваться любым из этих сведений». (13, 13).
5. Акция (лат. Actio hipocrisis) — «актерское», «театральное исполнение речи», ее произнесение. Здесь риторика давала советы по поводу пластического решения произносимой речи. Внешнему виду оратора всегда уделялось большое значение, он должен был производить благоприятное впечатление на публику. Поэтому речь его должна быть продумана с точки зрения силы звучности, длительности пауз, сопровождения жестами.
В «Риторике» рассматривается классическая официальная публичная (полисная) речь: показательная, судебная, совещательная, в «Поэтике» художественная речь: эпос, лирика, драма, разделяющаяся на комедию и трагедию, в «Аналитике» рассматриваются  фигуры диалектической речи, а сама речь рассматривается как инструмент познания. По Аристотелю, быть инструментом познания лишь отчасти свойственно поэзии, а перед ораторской публичной речью такая задача Аристотелем фактически не ставится. Зато содержание и действенность речи у Аристотеля в его «Риторике» прямо связаны с общественным и государственным устройством.
Роды речей, по Аристотелю, определяются тем, какова цель собрания: управляющее решение, суд или торжественный акт. В античном полисе объем аудитории для принятия решения, суда или праздника мог быть разным. Поэтому специальная характеристика общества по объему аудитории была одинаково приложима для аудитории суда, собрания и праздника. Но повод для организации собрания влиял на содержание речи. Так, суд требовал отнесения содержания речи к прошлому, совещание требовало отнесения содержания речи к будущему, праздник требовал соотнесения прошлого с будущим.
4.Назовите и охарактеризуйте основные этапы развития риторики на Руси.
На Руси занятия риторикой начались в монастырях — центрах древнерусской книжности, где обитали составители и авторы первых дошедших до нашего времени риторик.
Золотым веком русской литературы и периодом расцвета древнерусского красноречия стал XII век. Он прославился «Словом о полку Игореве». «Слову о полку Игореве» предшествовало анонимное «Слово о князьях», сочетающее резкость осуждения («Одумайтесь, князья, вы, что старшей братии противитесь, рать воздвигаете и поганых на братию свою призываете, — пока не обличил нас Бог на Страшном своем суде), упрек, призыв следовать примеру предков и близких, напутствие (Да поможет вам Бог и да не отпадете вы, все слышащие, от славы…). Важнейшая цель слова в Древней Руси — объединение мест и людей в целостный «русский мир». Это задача единения, нравственная задача. Она определяет пафос слова.
В древнерусском красноречии преобладают два основных жанра — дидактическое (назидательное) «Поучение» и торжественное панегирическое хвалебное «Слово». Поучение» имеет целью формирование идеалов, воспитание человеческой души и тела. Оно проще, доступней, адресовано не слишком просвещенному читателю. «Слово» трактует высокие и общие темы — духовные, государственные, политические. Хвала князю или святому, сложное по форме, обильно украшенное произведение обращено к более образованному кругу. «Слова» Кирилла Туровского (ум.ок.1183 г.), посвященные тем или иным церковным праздникам, составлены по самым высоким канонам византийского ораторства, отличаются удивительным изяществом языка, расчетливо учитывающего устное произнесение в церкви при большом скоплении молящихся. Так, в «Слове в новую неделю по пасце» весь материал построен на сравнении пробуждающей и обновляющейся весной природы с «церковью Христовой», обновившей и преобразившей мир.
О риторике как искусстве речи упоминается во множестве древнерусских сочинений. Так, в «Пчеле» (сборник пословиц и афоризмов Киевской Руси) праведник Аристил, поносимый за то, что «помногу учеников имея и риторию уча, сам же убог был», отвечал в свое оправдание: «ибо риторию учу, а злато не люблю». Сборники «Пчела» содержат множество изречений о житейской мудрости и добродетели — почти половина из них может быть отнесена к правилам практической риторики, то есть нормам речи, записанным в афоризмах — античных и христианских авторов, Вот лишь часть этих правил:
— умей выбрать правильную аудиторию или собеседника, понимай, что кому можно сказать;
— не празднословь, запрети себе говорить «пустые» речи;
— воспитывай не столько словом, сколько личностью и «делами», примером «доброго жития»;
— человек выявляется и просвечивается его речью;
— в правильном действии словом — оружие и защита человека.
Описанные правила составляют фрагмент общей риторики Древней Руси или общих правил речевого поведения. Фрагменты частной риторики описания правил для отдельных видов речи надо искать в конкретных сочинениях. Так, «Домострой» регламентировал правила речевого поведения в быту. Вот каковы «домостроевские» советы женам относительно их речевого поведения: «…А в гости ходить и к себе звать, общаться, с кем велит муж… А с гостями беседовать о рукоделии и домашнем строении: как порядок навести и какое рукоделие как делать… С такими-то добрыми женами прилежно сходиться: не ради еды и питья, а для доброй ради беседы и для науки; да внимать впрок себе, а не пересмеиваться и ни о ком не переговаривать…» Норма бытовой риторики, речевого этикета Древней Руси многими своими сторонами проявляется и сегодня. Мы не копируем эти правила, что было бы смешно, а сравниваем, сопоставляем их с советами современных книг о вежливости, речевом этикете и т.д.
Политическое красноречие было развито слабо. Искусным политическим оратором в Московской Руси был царь Иван Грозный. Он любил поспорить, но спор был небезопасен для его противников. Так, диспут с одним пастором закончился тем, что царь в гневе ударил его посохом, воскликнув: «Поди ты прочь со своим Лютером!» Послания князя Курбского и ответы царя по существу являются ярким политическим диспутом 16 века, который оказался возможен лишь после отъезда Курбского за пределы царства.
XYI век отмечен и продолжительной полемикой, ораторской по форме, между так называемыми «нестяжателями» (Нилом Сорским, Максимом Греком) и крупными церковными иерархами «иосифлянами» (Иосиф Волоцкий и др.). «Нестяжатели» призывали церковь отказаться от богатства и быть богатыми лишь духом, «иосифляне» считали, что церковь, чтобы управлять людьми, их душами, должна быть богатой и сама. Обычая публичной дискуссии на Руси не было, поэтому полемическое красноречие выражалось в письмах и посланиях, предназначенных для копирования и распространения. Иосифляне нашли способ овладения вниманием масс: их речь была проятой и ясной, тогда как “нестяжатели”, в точности следуя канонам риторики, используя сложную аргументацию, так и остались непонятыми.
Роль слова резко возрастает в Смутное время (начало XYII века) — высок ораторский пафос грамот заточенного в подвале московского патриарха Гермогена, направленных против польских захватчиков, и анонимного “Плача о пленении и разорении Московского государства”. Для истории риторики наибольший интерес в этом веке представляют обращенные к народу “Слова”, “Послания”, “Беседы” протопопа Аввакума — главы раскола, “неистового”, “огнепального” Аввакума.Его ораторская речь задолго до Державина объединила, сплавила в одно художественное целое привычные в литературе церковнославянские слова, греко-римские риторические приемы и “мужицкий”,”подлый” язык. Диалог, каламбур — все подчинено основной задаче — сильному, непосредственному, живому воздействию на собеседника или читателя.
Первым древнерусским сочинением, систематизировавшим “свободные мудрости” было “Сказание о семи свободных мудростях”, написанных в семи главах. В каждой глазе рассматривалась соответствующая наука (“мудрость”): грамматика, риторика, диалектика, мусика (музыка), арифметика, геометрия, астрономия — представляла себя, объясняла сущность своего учения, говорила о его пользе, связи с дрпугими науками и т.д. Риторика в нем рассматривается как всеобъемлющая наука, касающаяся правил создания всех видов речи. Это сочинение легло в основу первых русских учебников по теории красноречия.
В 1672 г. переводчик Посольского приказа Николай Спафарий переработал “Сказание о 7-ми свободных мудростях” в “Книгу избранную вкратце о девяти музах и семи свободных художествах”, где говорится о происхождении риторики, дается ее определение как “художество (искусство), которое учит украшать речь и убеждать”.
К 1620 г. относятся наиболее ранние списки первой русской “Риторики”. Нам неизвестно имя автора, хотя долгое время считалось, что она была написана новгородским митрополитом Макарием ( он был просто ее первым владельцем). Это не самостоятельное русское сочинение, а перевод латинской “Риторики” немецкого ученого Филиппа Меланхтона (Франкфурт, 1577). Но отношение к тексту оригинала у древнерусского книжника было “творческим”, поскольку он не только ввел в свой перевод отрывки из “Сказания о 7-ми свободных мудростях”, приспосабливал латинское сочинение к нуждам российского образования (так, консул Маммий стал думным Федором, а Ахилл — Иваном). В “Риторике” две книги: “Об изобретении дел” и “Об украшении слова”. Текст написан в вопросах и ответах, имитируя диалог учителя и ученика. В январе 1622 года была создана новая редакция этого текста. По заданию три писца-ученика переписывали текст, разделенный между ними по главам, потом учитель дал свои комментарии к трудным терминам риторики, а также делает перевод всех греческих и латинских терминов на русский язык. После того, как учитель риторики закончил свой комментарий, ученики переписали текст и так получилась новая редакция, которая и существовала вплоть до конца 17 — начала 18 вв. Многие греческие и латинские термины, переведенные впервые в “Риторике”, вошли затем в последующие российские учебники риторики и словесности. Текст начинается вопросом: что есть риторика и что содержит учение ее? Риторика — наука, наставляющая на правый путь и полезную жизнь добрыми словами. “Сию науку также называют сладкогласие и краснословие, поскольку она учит красиво и удобно говорить и писать”. Идет становление новой терминологии, поиск нужных слов. Затем следует краткая история науки, рассматриваются различные роды речей (судебная, совещательная, эпидейктическая, учебная — школьная речь и проповедь). Далее рассматриваются части речи (предисловие, повествование, предложение, доказательство, опровержение, заключение) и основные требования к этим частям, рассматривается учение об эмоциях. Во второй книге рассмотрена теория речевого выражения и украшения (фигуры и тропы речи), анализируются речи образцовых авторов, уместное пользование стилями.
На основе этой “Риторики” была написана в конце 17 века “Риторика” Усачева, дополненная новыми наблюдениями и выводами. Она представляет собой своеобразную энциклопедию лингвистических и стилистических знаний своего времени.
Древнерусское красноречие рождается на основе взаимодействия развитой народной устно-речевой традиции и античных, византийских риторических образцов.
1. Беседуй только с достойным. Это правило ведения беседы приводится в русских риториках вплоть до 20-х гг. ХХ века. “Лучше с умным камни носить, чем с глупым вино пить”.
2. Выслушай собеседника. Достойный собеседник — старший или мудрый человек — достоин и почтения к своему слову, такого полагается выслушать кротко и внимательно.
3. Кроткость в беседе. Иначе нельзя беседовать с достойным человеком. Осуждаются как большой грех нарушения этого правила: словесная брань, пустословие, многословие, несдержанность в речи.
4. Доброе слово всегда желанно и благотворно, решительно противопоставлено лести и лжи.
Истоки русского речевого идела восходят к античному этическому риторическому идеалу Сократа, Платона, Аристотеля.
В XYIII веке при Петре I сделан был новый шаг в развитии ораторского искусства в России. Видными ораторами петровской эпохи были служители церкви — Стефан Яворский (1658-1722) и Феофан Прокопович (1681-1736).
Речи Стефана Яворского отличались изысканностью форм, большим количеством отступлений от основной темы. Исполнение его проповедей отличалось театральностью: неожиданные переходы, подчеркнутая интонация, широкий жест, резкие телодвижения. Но этот прекрасный оратор резко выступал против реформ Петра. В отличие от него — Феофан Прокопович был убежденным сторонником петровских преобразований. Избегал искусственных аллегорий, туманных символов, отходов от основной темы (что было характерно для Яворского), в речах Прокоповича — талантливого ученого, публициста, общественного и церковного деятеля — содержалось немало сатирических выпадов против врагов петровских преобразований. Первым выступлением, снискавшим ему громкую ораторскую славу, была торжественная проповедь при встрече Петра — победителя в Полтавской битве. Это был пламенный панегирик русским воинам, победителям шведов и их могучему полководцу. В 1716 г. Прокопович переезжает в Петербург, где становится главным советником Петра по вопросам духовного управления. Он пишет в 1721 г. «Духовный регламент», в котором отстаивает простоту, доступность и в то же время наглядность и образность речи. Эта работа (создание речи) требует от автора прежде всего честности и прилежания, изучения образцов лучших ораторских выступлений прошлого, скромности, чувства меры, советует воздерживаться в публичных выступлениях от поучительного, назидательного тона, избегая злоупотребления местоимением «Вы», особенно если речь идет об ошибках слушателей. В этом случае этика публичной речи требует ( и сегодня тоже) включения оратора в число критикуемых: «мы не сумели, мы не добились…». Недопустимым полагает Прокопович упоение оратора собственным красноречием. Много внимания уделяет манере поведения проповедника за кафедрой: «не надобно проповеднику шататься вельми, будто в судне веслом гребет. Не надобно руками всплескивать, в боки упираться, подскакивать, смеяться, да не надо бы и рыдать, но хотя бы и возбудился дух, надобе, елико можно, унимать слезы, вся бо сия лишняя и неблагообразна суть, и слушателей возмущает».
Вскоре после «Духовного регламента» в 1724 г. Петр издал указ, в котором категорически запрещал чтение доклада по тексту: «господам сенаторам… запретить речь читать по бумажке, токмо своими словами, чтобы дурость каждого всем явна была».
Духовно-риторические сочинения этого периода все же были скованы традициями и предписаниями, ориентированными на тяжелый и архаичный стиль церковнославянских речений. Подлинное же искусство светского публичного слова в России связано с развитием университетского красноречия. Это объясняется прежде всего тем, что Россия была лишена парламентских форм демократии, столь обычных для Западной Европы, и именно в университетской аудитории живое слово имело возможность свободно развиваться, совершенствоваться.
Решительный шаг на этом пути сделал создатель Московского университета и Академии наук М.В.Ломоносов (1711 — 1765). Именно он предпринял труднейшую реформу русского языка, заложил основы современной литературной речи. Ломоносов положил начало русской научной риторике, написав «Краткое руководство к красноречию» (1748 г.). Первую же свою книгу по риторике он написал в 1743 году. Она была отвергнута немцами-академиками. При обсуждении рукописи академик Миллер высказался так: «…следует написать книгу на латинском языке…и, присоединив русский перевод, представить ее Академии». Невзирая на подобные поучения, Ломоносов и новый, расширенный вариант книги написал на русском языке. В этой книге, выдержавшей девять изданий, не потерявшей своей актуальности и сегодня, была заложена программа дальнейшего развития русского ораторского искусства. Благодаря доходчивому, простому и образному языку «Руководство» стало настольной книгой для образованных людей. По мнению Ломоносова, «красноречие есть искусство о всякой данной материи красно говорить и тем преклонять других к своему об оной мнению». Рассматривает красноречие как искусство убеждения, где все аспекты воздействия речи оратора на слушателя важны и значимы. В своем труде Ломоносов выделяет собственно риторику, то есть учение о красноречии вообще, ораторию, то есть наставление к сочинению речей в прозе, и поэзию, то есть наставление к сочинению поэтических произведений. Ломоносов был одним из тех, кто заложил основы современного русского литературного языка. Он создал жанр русской оды философского и патриотического звучания, является автором поэм, трагедий, сатир, фундаментальных филологических трудов и научной грамматики русского языка.
Сущность ораторского искусства и речи. Определение, предмет и содержание современной риторики как научной дисциплины и учебного предмета. Особенности древнерусского красноречия. История развития риторики в работах русских ученых по ораторскому искусству. контрольная работа [24,1 K], добавлен 12.03.2010
Зарождение и развитие риторики. Искусство спора на суде. Основные этапы риторического канона. Виды ораторского искусства. Обвинительная и защитительная речи. Структура и признаки судебной коммуникации. Лингвистические аспекты законодательных текстов. курс лекций [787,5 K], добавлен 26.04.2014
Необходимость риторики для успешной самореализации человека. История возникновения и развития риторики, ее задача как учебного предмета. Рассмотрение современной публичной речи, базирующейся на достижениях современных гуманитарных наук, каноны риторики. реферат [21,1 K], добавлен 12.01.2011
Риторика как теория и мастерство целесообразной, воздействующей, гармонизирующей речи. Этапы развития риторики как науки. Обыденная риторика как частная риторическая дисциплина. Анализ концепции речевых жанров М.М. Бахтина и в работах К.Ф. Седова. реферат [21,6 K], добавлен 22.08.2010
Теория риторики Марка Туллия Цицерона. Основные виды речи по Аристотелю: совещательные, судебные и эпидиктические (торжественные). Горгий как крупнейший учитель красноречия в V веке до н.э. Основные концепции ораторского произведения по Исократу. реферат [30,3 K], добавлен 30.08.2011
Истоки риторики. Объективная основа зарождения ораторского искусства как социального явления. Причины, способствовавшие появлению ораторского искусства. Риторика Древней Греции и Древнего Рима. Труды о риторике выдающихся мыслителей Древнего мира. реферат [25,5 K], добавлен 16.07.2011
Киево-Могилянская Академия. Риторика в эпоху Ренессанса. Современная риторика. Судебная риторика. Правильность и коммуникативная целесообразность речи. Законы подготовки и произнесения публичной речи с целью оказания желаемого воздействия на аудиторию. реферат [68,5 K], добавлен 23.10.2008
Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д. PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах. Рекомендуем скачать работу .

© 2000 — 2021

Риторика шпаргалка. Иностранные языки и языкознание.
Реферат: Загальна характеристика психологічної спостережливості Властивості та різновиди уваги Психолог
Сочинение Про Судьбу Дубровского
Курсовая работа по теме Разработка методики поверки измерительного генератора импульсов
Дипломная работа по теме Пермь при Колчаке
Курсовая работа: Северный Кавказ в сфере геополитических интересов стран Запада, Среднего и Ближнего Востока. Скачать бесплатно и без регистрации
Контрольная Работа По Геометрии С Решением
Сочинение: В чем волшебство сказов П.П.Бажова?
Сочинение Майские Цветы
Реферат: Бензойная кислота
Виды источников (форм) права их характеристика
Дипломная работа по теме Анализ возможности реализации отходов электрофильтров в условиях известково-доломитного цеха
Шпаргалка: Шпаргалка по Аудиту
Реферат Туберкулез Профилактика
Контрольная работа по теме Теорема Безу
Курсовая работа по теме Человеческий капитал как фактор развития национальной экономики
Реферат: Соотношение между сторонами и углами прямоугольного треугольника
Реферат На Тему Жилищно-Коммунальное Хозяйство Г. Екатеринбурга
Итоговая Контрольная Работа Информатика 7
Реферат: Пути разрешения кризисных ситуаций в условиях риска
Сочинение Про Чебоксары На Чувашском Языке
Облік додаткового пенсійного забезпечення та гарантованих зобов’язань. Облік забезпечення витрат персоналу — Бухгалтерский учет и аудит презентация
Коллективные трудовые споры — Государство и право контрольная работа
Великие научные эксперименты — Биология и естествознание реферат

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ, АНАЛІЗУ ТА АУДИТУ ОПЕРАЦІЙ НА РАХУНКАХ У БАНКАХ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ВАЛЮТІ

1.1
Економічна сутність об’єкта дослідження та нормативно-правова база регулювання його обліку і аудиту

Одним із найважливіших показників діяльності підприємства в ринковій економіці, за яким оцінюється стабільність його фінансового стану, є ліквідність — можливість перетворення активів підприємства на готівкові кошти.
У затвердженому Міністерством фінансів України Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 4 [Звіт про рух грошових коштів] наведено визначення грошових коштів.
Грошові кошти — готівка, кошти на рахунках у банках, депозити до запитання.
Отже, грошові кошти охоплюють кошти в касі й на поточних та інших рахунках у банках, що можуть бути використані для поточних операцій.
В Україні обіг грошових коштів регулюється такими нормативними документами:
— Положення про ведення касових операцій в національній валюті України, затверджене ухвалою Правління НБУ від 15.12.2005 р. № 637, зареєстроване в Міністерстві юстиції 13.01.2005 р. під № 40/10320;
— інструкція «Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України», затверджена постановою Правління НБУ від 19.02.2001 р. № 69 зі змінами і доповненнями;
— наказ Міністерства статистики України від 15.02.1996 р. № 51 [Про затвердження типових форм первинного обліку касових операцій];
— Наказ Президента України від 12.06.1995 р. № 436 з урахуванням змін від 11.05.1999 р. № 491/99;
— Закон України [Про оподаткування прибутку підприємств].
— інструкція [Про службові відрядження в межах України і за кордоном], затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 р. № 59, зі змінами і доповненнями від 10.06.1999 р. № 146.
Основними завданнями обліку грошових коштів є:
— своєчасне і правильне документування операцій по руху грошових коштів і розрахунків;
— виконання операцій з грошовими коштами по розрахунках з постачальниками і покупцями;
— контроль за дотриманням касової і розрахункової дисципліни;
— оперативний, повсякденний контроль за збереженням наявних грошових коштів і цінних паперів в касі підприємства;
— інвентаризація грошових коштів і відображення її результатів на рахунках бухгалтерського обліку;
— контроль за цільовим призначенням використання грошових коштів;
— контроль за правильними і своєчасними розрахунками з бюджетом, банками, персоналом;
— контроль за дотриманням форм розрахунків, встановлених в договорах з покупцями і постачальниками;
— своєчасна звірка розрахунків з дебіторами і кредиторами для виключення простроченої заборгованості;
— дотримання норм і правил П(С)БО 4 «Звіт про рух грошових коштів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. № 87 і надання користувачам фінансової звітності повної і неупередженої інформації про зміни, що відбулися в грошових коштах підприємства і їх еквівалентах за звітний період.
Грошові кошти, які неможливо використати для операцій протягом одного року, починаючи з дати складення балансу, або протягом операційного циклу через обмеження (арешт та ін.) вилучають із складу оборотних активів і відображають як необоротні активи. Для обліку таких коштів використовують синтетичний рахунок 18 «Інші необоротні активи»; на дебеті цього рахунка відображають активи, використання яких, як очікується, буде неможливим протягом дванадцяти місяців від дати балансу.
Розрахункові відносини в Україні зумовлені наявністю товарного виробництва, товарного обороту грошей. В Україні більшість розрахунків здійснюється у безготівковій формі. Зобов’язання платника (покупця, замовника, і іншого споживача) розрахуватись з своїм контрагентом за поставлену йому продукцію (виконану роботу, надані послуги) виникає в наслідок укладення відповідного договору поставки, купівлі-продажу, підряду тощо.
Існування цього зобов’язання базується на відповідному виконанні утримувачем засобів (поставником, підрядчиком, виконавцем тощо), свого зобов’язання по цьому договору, яке є зустрічним по відношенню до зобов’язання платника.
Безготівковий грошовий обіг — це рух грошових коштів без використання готівкових грошових знаків шляхом перерахування сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог. У безготівковому обігу гроші функціонують як засіб платежу, бо є певний проміжок часу між одержуванням товарів та оплатою їх. Переваги безготівкового обігу перед готівковим очевидні — прискорюється обіг грошових коштів господарських суб’єктів; значно скорочуються суспільні витрати обігу; збільшуються можливості держави щодо регулювання грошової сфери тощо.
Безготівкові розрахунки — розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу.
Безготівкові розрахунки поділяються на міжбанківські та міжгосподарські, які обслуговують, відповідно, відносини між банками та між клієнтами банків. Безготівкові розрахунки є розрахунками (платежами) за продукцію та послуги, що здійснюються двома основними способами: акцептно-інкасовим, коли поставка передує оплаті, та акредитивним, — коли оплата передує відправленню продукції. Акцепт у даному разі виступає як згода на оплату розрахункових документів. Інкасо — це банківська розрахункова операція, завдяки якій банк одержує гроші за дорученням клієнта і зараховує ці гроші на його банківський рахунок на підставі поданих розрахункових документів. Акредитив — це розрахунковий документ, за яким один банк доручає іншому здійснити за рахунок спеціально заброньованих для цього грошових коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені чи надані послуги.
Безготівкові розрахунки здійснюються за двома основними грошовими потоками. Це по-перше, надходження грошових коштів на рахунок; по-друге, витрачання коштів з рахунку.
Як правило, безготівкові розрахунки поділяються за об’єктом розрахунків, тобто залежно вид призначення платежу, на дві групи:
• розрахунки за товарні операції — платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконанні роботи;
• розрахунки за нетоварні операції — сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позичок, страхових сум тощо.
В залежності від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:
• внутрідержавні (внутріміські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські — за межами цього пункту);
• міждержавні розрахунки (між господарськими суб’єктами, які знаходяться на територіях різних держав).
Безготівкові розрахунки класифікуються також як:
• гарантовані, тобто, такі що забезпечують гарантію платежу за рахунок депонування грошових засобів;
• негарантовані, тобто, такі за яких платіж не гарантується;
Залежно від способу реалізації продукції безготівкові розрахунки можуть буди:
• прямі — здійснюються безпосередньо між постачальниками;
• транзитні — здійснюються за наявності проміжних структур (ланок).
Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями та установами всіх форм власності, підприємствами без створення юридичної особи і фізичними особами здійснюються у національній валюті України через банки шляхом перерахування коштів з рахунка платника на рахунок одержувача коштів. Кошти з рахунка клієнта списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне стягування та безакцептне списання коштів. Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних на рахунку клієнта коштів. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не допускається.
Господарські суб’єкти самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при укладенні договорів. Установи банків здійснюють контроль за додержанням правил розрахунків, а також за станом розрахунків підприємств. Підприємства (платники та одержувачі коштів) зі свого боку також мають контролювати проведення безготівкових розрахунків.
У разі банкрутства обслуговуючого банку або якщо керівництво підприємства вважає, що повернення коштів малоймовірне, кошти на рахунку в банку вилучають зі складу активів і списують як збитки звітного періоду.
Усі рахунки коштів — суто активні, й на них не можуть утворюватися кредитові сальдо.
1.2
Методологія обліку, аналізу і аудиту операцій на рахунках у банках

Успішне функціонування підприємства в ринкових умовах можливе лише за умов здійснення безперервного руху грошових коштів — їх надходження (приплив) та витрачання (відтік), забезпечення наявності певного вільного залишку на рахунках банку.
Є декілька визначень сутності грошового потоку:
1. Грошовий потік — це рух ліквідних грошових коштів, тобто їх надходження і витрачання в процесі господарської діяльності.
2. Грошовий потік — це міра ліквідності підприємства. Складається з чистого прибутку та амортизаційних відрахувань.
3. Грошовий потік — це рух грошей в процесі господарської діяльності.
Згідно з П(С)БО 4 «Звіт про рух грошових коштів» під грошовими потоками розуміють надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів.
На мою думку найбільш точним і повним є визначення сутності грошових потоків згідно з П(С)БО 4.
У П(С)БО 4 дається визначення грошових коштів та їх еквівалентів.
Грошові кошти включають кошти в касі та на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій. Еквівалентами грошових коштів є короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у певну суму коштів і мають незначний ризик щодо зміни вартості. Такими еквівалентами, як правило, є вісоколіквідні інвестиції в цінні папери на строк, що не перевищує 3 місяці [12].
Під готівкою розуміють валюту України та іноземну валюту у вигляді грошових коштів.
Валюта України — це грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на теріторії України, а також вилучені з обігу такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу; кошти, що знаходяться на рахунках, або вносяться у вигляді внесків до банківських та інших кредитно — фінансових установ на тереторії України; платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України.
Іноземна валюта — це іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу; кошти в грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України; платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або монетарних металах.
Каса — це спеціально обладнане та ізольоване приміщення, яке призначене для приймання, видачі і тимчасове зберігання готівки.
Касир — це посадова матеріально відповідальна особа, яка завідує касою, видачею і прийманням грошей та цінних паперів на підприємстві.
Ліміт залишку готівки — це гранична сума грошових коштів, яка може знаходитись в касі підприємства [23].
Грошові документи — це документи, що знаходяться в касі підприємства: оплачені путівки в санаторії», пансіонати і будинки відпочинку; поштові марки; проїзні квитки, тощо.
Грошові кошти в дорозі — це гроші, здані до банку або інкасатором, але не зараховані на поточний рахунок (до 24-ої години наступного дня).
Касова книга — це обліковий регістр, призначений для обліку касових операцій касиром підприємства.
Звіт касира — це документ, який передається касиром підприємства в бухгалтерію, і представляє собою відривний листок касової книги з додатком прибуткових та видаткових касових документів.
Безготівкові розрахунки — це перерахування грошових коштів з рахунку підприємства — платника на рахунок підприємства — отримувача.
Поточний рахунок — це рахунок підприємства, відкритий в уповноваженій установі банку для зберігання грошових коштів та проведення операцій по розрахунках підприємства.
Чеком визначається цінний папір, який містить нічим не обумовлене розпорядження чекодавця банку провести платіж зазначеної в ньому суми чекоотримувача.
Акредитив — це доручення банку покупця банкові постачальника провести оплату за відвантажену продукцію, товар, надані послуги на підставах, обумовлених в цьому дорученні.
Виписка банку — це документ, що видається банком підприємству і відображає рух грошових коштів на поточному рахунку.
Платіжна вимога — доручення — це комбінований документ, який складається з двох частин: верхньої — вимоги постачальника (отримувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) оплатити вартість відпущеної йому за договором продукції, виконаних робіт, наданих послуг; та доручення платника своєму банку про перерахування з його рахунку визначних сум.
Облікова номенклатура — це перелік господарських фактів про форми функціонування майна — засобів господарства, а також капіталу — джерела утворення зазначених засобів, про господарські операції, а також результати господарської діяльності, які мають знайти відображення у бухгалтерському обліку.
Принципи обліку — це базові концепції, покладені в основу відображення в обліку та звітності підприємства його активів, пасивів, витрат, прибутків та фінансових результатів.
Під стандартами бухгалтерського обліку розуміють нормативні документи, які визначають правила і процедури ведення фінансового обліку та складання звітності.
Розробкою М(С)БО та їх введення в практику займається міжнародний комітет по бухгалтерським стандартам, заснований у 1973р. На теперішній час цей комітет розробив 39 М(С)БО 34 з яких діють і зараз.
В міжнародній практиці обіг грошових коштів регулюється М(С)БО 7 «Звіт про рух грошових коштів», який був розроблений 1 січня 1979р.
Інформація про рух грошових коштів підприємства є корисною, оскільки вона надає користувачам фінансових звітів основу для оцінки спроможності підприємства генерувати грошові кошти та їх еквіваленти, а також потреби підприємства щодо використання цих грошових коштів. Для економічних рішень, які приймають користувачі, необхідна оцінка спроможності підприємства генерувати грошові кошти та їх еквіваленти, а також часу такого генерування і впевненості в ньому.
Метою М(С)БО 7 є вимоги до надання інформації про зміни грошових коштів підприємства та їх еквівалентів протягом певного часу за допомогою Звіту про рух грошових коштів, який розмежовує рух грошових коштів протягом певного періоду від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності [5]. Користувачі фінансових звітів підприємства зацікавлені в тому, як підприємство генерує і використовує грошові кошти та їх еквіваленти. Це відбувається незалежно від характеру діяльності підприємства і від того, чи можна розглядати грошові кошти як продукцію підприємства, наприклад, у випадку фінансової установи. Грошові кошти потрібні підприємствам, в основному, з однакових причин, якою різною не була б їх основна діяльність, від котрої оде­ржують прибутки. Підприємствам потрібні грошові кошти для здійснення операцій, погашення зобов’язань і забезпечення доходу інвесторам. Відповідно, даний стандарт вимагає від усіх підприємств надання Звіту про рух грошових коштів.
Звіт про рух грошових коштів, коли він використовується разом з іншими фінансовими звітами, надає інформацію, яка дозволяє користувачам оцінювати зміни у чистих активах підприємства, його фінансовій структурі (в тому числі ліквідність та платоспроможність), а також здатність впливати на суми і період руху грошових коштів з метою пристосування до обставин та можливостей, які постійно змінюються. Інформація про рух грошових коштів є корисною для оцінки здатності підприємства генерувати грошові кошти та їх еквіваленти, а також дозволяє користувачам розробляти моделі для оцінки та порівняння теперішньої вартості майбутнього руху грошових коштів різних підприємств. Вона також підвищує ступінь зі ставності звітності про результати діяльності різних підприємств, тому що запобігає впливу різних підходів до обліку однакових операцій та подій.
Інформація про рух грошових коштів протягом попередніх періодів часто використовується як .показник суми, періоду та впевненості майбутнього руху грошових коштів. Вона корисна також під час перевірки точності попередніх оцінок майбутнього руху грошових коштів, а також аналізу взаємозв’язку рентабельності, чистого руху грошових коштів і впливу зміни цін [5].
У М(С)БО 7 «Звіт про рух грошових коштів» даються визначення наступним термінам:
Еквіваленти грошових коштів — це короткострокові, високоліквідні інвестиції, які вільно конвертуються у відомі суми грошових коштів і яким притаманний незначний ризик зміни вартості.
Грошові потоки — це надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів.
Операційна діяльність — це основна діяльність підприємства, яка приносить дохід, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною або фінансовою діяльністю.
Інвестиційна діяльність — це придбання і продаж довгострокових активів, а також інших інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів.
Фінансова діяльність — це діяльність, яка призводить до змін розміру та складу власного і запозиченого капіталу підприємства.
Еквіваленти грошових коштів, які утримуються для погашення короткострокових зобов’язань, але не для інвестиційних або яких-небудь інших цілей. Для того щоб інвестиції можна було класифікувати як еквіваленти грошових коштів, вони повинні вільно конвертуватися у відому суму грошових коштів і характеризуватися незначним ризиком зміни вартості. Таким чином, інвестиція розглядається здебільшого як еквівалент грошових коштів тільки в разі короткого строку погашення, наприклад протягом трьох місяців з дати придбання.
Банківські позики, як правило, вважаються фінансовою діяльністю. Характерною рисою таких операцій є часті коливання залишків коштів на банківських рахунках — від перевищення надходжень до перевищення кредиту.
Рух грошових коштів не передбачає змін у складі коштів, які є грошовими коштами або їх еквівалентами, оскільки ці компоненти є частиною управління грошовими коштами підприємства, а не частиною операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.
Звіт про рух грошових коштів повинен відображати рух грошових коштів протягом періоду згідно з поділом діяльності на операційну, інвестиційну та фінансову.
Підприємство подає рух грошових коштів від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності у вигляді, який найбільш відповідає його господарській діяльності. Класифікація за видами діяльності надає інформацію, яка дозволяє користувачам оцінювати вплив цих видів діяльності на фінансовий стан підприємства та суму його грошових коштів і їх еквівалентів; Таку інформацію можна також використовувати для оцінки взаємозв’язку наведених вище видів діяльності.
Сума руху грошових коштів від операційної діяльності є ключовим показником того, якою мірою операції підприємства генерують грошові кошти, достатні для погашення позик, підтримки операційної потужності підприємства, виплати дивідендів та здійснення нових інвестицій без залучення зовнішніх джерел фінансування. Інформація про конкретні компоненти руху первинних грошових коштів є корисною разом з іншою інформацією для прогнозування майбутнього руху грошових коштів від операційної діяльності.
Рух грошових коштів від операційної діяльності визначається, головним чином, основною діяльністю підприємства, яка дає дохід [5].
Це має бути надходження грошових коштів від продажу товарів та надання послуг; надходження грошових коштів від роялті, авторських гонорарів, комісійних, а також інші надходження; виплати грошових коштів постачальникам товарів та послуг; виплати грошових коштів працівникам та виплати за їх дорученням та інші.
Отже, рух грошових коштів, що є результатом придбання або продажу дилерських цінних паперів чи таких, які обертаються на ринку, класифікується як операційна діяльність. Також аванси грошовими коштами і позики, здійснені фінансовими установами, здебільшого класифікуються як операційна діяльність, оскільки вони пов’язані з основною діяльністю цього підприємства, яка приносить дохід.
Окреме розкриття руху грошових копти, який виникає від інвестиційної діяльності, є важливим, тому що рух грошових коштів відображає, якою мірою здійснювалися витрати на ресурси, призначені для генерування майбутнього прибутку і майбутнього руху грошових коштів. Прикладами руху грошових коштів від інвестиційної діяльності є: виплати грошових коштів для придбання основних засобів, нематеріальних активів та інших довгострокових активів. Ці виплати охоплюють також такі, що пов’язані з витратами, інвестованими у розробки та будівництво основних засобів самим підприємством; надходження грошових коштів від продажу основних засобів, нематеріальних активів, а також інших довгострокових активів.
Коли контракт відображається в обліку як хеджування термінового контракту, що піддається визначенню, рух грошових коштів за контрактом класифікується таким же чином, як рух грошових коштів за терміновим контрактом, яким володіють.
Окреме розкриття руху грошових коштів, який виникає від фінансової діяльності, є важливим, тому що воно корисне для передбачення претензій щодо майбутнього руху грошових коштів з боку тих, хто надає капітал підприємству. Прикладами руху грошових коштів, який виникає від фінансової діяльності, є: надходження грошових коштів від випуску акцій або інших інструментів власного капіталу; виплати грошових коштів власникам для придбання або викупу раніше випущених акцій підприємства; надходження грошових коштів від випуску незабезпечених боргових зобов’язань, позик, векселів, облігацій, іпотек, а також інших коротко — або довгострокових позик; виплати грошових коштів для погашення позик та інші.
Підприємство звітує про рух грошових коштів від операційної діяльності, застосовуючи:
а)прямий метод, за яким розкриваються основні класи валових надходжень грошових коштів чи валових виплат грошових коштів;
б) непрямий метод, за яким чисті прибутки чи збитки коригуються відповідно до впливу операцій негрошового характеру, будь-яких відрахувань або нарахувань минулих чи майбутніх надходжень або виплат грошових коштів щодо операційної діяльності, а також відповідно до статей доходу або витрат, пов’язаних із рухом грошових коштів від інвестиційної чи фінансової діяльності.
Підприємства заохочуються до визнання руху грошових коштів від операційної діяльності з застосуванням прямого методу. Прямий метод надає інформацію, яка може бути корисною для оцінки майбутнього руху грошових коштів і яку не можна отримати з застосуванням непрямого методу. Згідно з прямим методом, інформацію про основні класи валових надходжень грошових коштів і валових виплат грошових коштів можна отримати:
а) з облікової документації підприємства;
б) шляхом коригування продажу, собівартості реалізованої продукції (дохід у вигляді відсотків та подібний дохід, витрати на сплату відсотків та подібні витрати для фінансової установи), а також інших статей у Звіті про прибутки та збитки.
Згідно з непрямим методом, чистий рух грошових коштів від операційної діяльності визначається шляхом коригування чистих прибутків або збитків від упливу:
а) змін протягом звітного періоду у запасах і дебіторській та кредиторській заборгованості від операційної діяльності;
б) негрошових коштів, таких як амортизація, забезпечення, відстрочені податки, нереалізовані прибутки та збитки від обміну валют, нерозподілений прибуток від асоційованих компаній і частка меншості;
в) всіх інших коштів, для яких уплив грошових коштів є рухом грошових коштів від інвестиційної або фінансової діяльності [5].
Допустимим є також визначення чистого руху грошових коштів від операційної діяльності непрямим методом, коли відображаються доходи та витрати, розкриті у Звіті про прибутки та збитки, і зміни протягом звітного періоду у запасах, а також дебіторська та кредиторська заборгованість від операційної діяльності.
Підприємство окремо звітує про основні класи валових надходжень грошових коштів і валових виплат грошових коштів, які виникають від інвестиційної та фінансової діяльності.
Окреме розкриття руху грошових коштів, які відображають збільшення операційної потужності та посилення руху грошових коштів, потрібних для підтримки операційної потужності, є корисним, тому що дозволяє користувачеві визначити, чи є адекватними інвестиції підприємства на підтримку операційної потужності. Підприємство, інвестиції якого на підтримку операційної потужності не є адекватними, може втратити майбутню прибутковість заради поточної ліквідності та виплат власникам.
Розкриття руху грошових коштів за сегментами дозволяє користувачам краще розуміти взаємозв’язок руху грошових коштів підприємства в цілому і його складових частин, а також ліквідність та відмінність руху грошових коштів за сегментами.
Фінансова звітність підприємства формується, що по М(С)БО, що по П(С)БО з дотриманням наступних принципів:
автономності підприємства, щодо якого кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлене від власника. Тому особисте майно та зобов’язання власника не повинні позначатися у фінансовій звітності підприємства;
безупинної діяльності, який передбачає оцінку активів та зобов’язань підприємства, виходячи з припущення, що його діяльність буде продовжуватися далі;
періодичності, який припускає розподіл діяльності підприємства на визначені періоди часу з метою складання фінансової звітності;
історичної (фактичної) собівартості, який визначає пріоритет оцінки активів виходячи із витрат на їх виробництво та придбання;
нарахування і відповідності прибутків та витрат, щодо якого для визначення фінансового результату звітного періоду слід зіставити прибутки звітного періоду з витратами, які були здійсненні для отримання цих доходів. При цьому прибутки та витрати відображаються в обліку та звітності у мить їх виникнення незалежно від часу надходження та уплати грошей;
повного висвітлення, згідно якого фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, яка може впливати на рішення, які приймаються на її основі;
послідовності, який передбачає постійне (з року в рік) використання підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики повинна бути обґрунтована та розкрита в фінансовій звітності;
обачливості, згідно якому методи оцінки, які застосовуються в бухгалтерському обліку, повинні запобігати зменшенню оцінки зобов’язань та витрат і збільшенню оцінки активів та прибутків підприємства;
превалювання змісту над формою, щодо якого операції повинні враховуватися згідно з їх сутністю, а не тільки виходячи з юридичної форми;
єдиного грошового вимірника, який передбачає вимірювання та узагальнення усіх операцій підприємства у його фінансовій звітності єдиній грошовій одиниці [5].
Більшість операцій, що здійснюються на підприємстві, пов’язані з рухом грошових коштів, проведення розрахунків між підприємствами. Особливо це стосується готівки, яка має здатність швидко обертатись, у зв’язку з чим ступінь ризику розкрадання є дуже високим. Тому аудит операцій з рухом коштів є дуже важливим.
Метою аудиту операцій з коштами є встановлення достовірності даних відносно наявності та руху грошових коштів, повноти і своєчасності відображення інформації в зведених документах та облікових регістрах, правильності ведення обліку грошових коштів у відповідності до прийнятої облікової політики, достовірності відображення залишків у звітності господарюючого суб’єкта. Основними завданнями аудиту операцій з коштами є:
¾ перевірка стану збереження готівки в касі; дотримання правил її обліку і витрачання;
¾ вивчення законності і доцільності проведення операцій з грошовими коштами та грошовими документами; своєчасності і повноти оприбуткування та витрачання грошових коштів;
¾ перевірка законності відкриття підприємством рахунків у банку, своєчасності одержання і обробки виписки банку по всіх відкритих рахунках; стану грошових коштів на рахунках на день аудиту за даними виписок банку і за балансом підприємства; чи не допускались зловживання при проведенні розрахунків через банк з метою привласнення коштів;
¾ перевірка правильності документального оформлення операцій з коштами та відображення цих операцій в обліку і звітності;
¾ оцінка стану синтетичного та аналітичного обліку на підприємстві, яке перевіряється; якості відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку, облікових регістрах та звітності;
¾ перевірка дотримання підприємством податкового законодавства по операціях, пов’язаних із рухом грошових коштів [16].
1.3
Макроекономічний аналіз теми дослідження

Для здійснення своєї діяльності ПП «ДНІПРО – А – АГРО» використовує землі, які належать йому на правах власності та оренди. Розглянемо склад і структуру земельних угідь у ПП «ДНІПРО – А – АГРО» протягом 2007-2009 років.
Аналізуючи таблицю (див. табл.1.1), можна зробити висновок, що землекористування у ПП «ДНІПРО – А – АГРО» протягом трьох років істотно змінилось. Площа ріллі займає 100,0% у 2009 році від усієї структури сільськогосподарських угідь. Протягом трьох років площа ріллі збільшилась на 861 га або на 88.7% . Площа сінокосів, пасовищ і багаторічних насаджень не використовується.
Землекористування ПП «ДНІПРО – А – АГРО»
Виробнича діяльність господарства спрямована на виробництво продукції (див. табл. 1.2).
Динаміка показників розміру господарств
На підставі таблиці можна зробити висновки, що валова продукція у 2009 році порівняно з 2007 роком зменшилась на 5,7%, товарна продукція збільшилась на 25,1%, середньорічна чисельність працівників зменшилась на 24,4%.
Ефективність виробництва в аграрних підприємствах залежить не лише від розміру галузей, які в них є провідними, а й від того, як розвинуті й інші галузі, що мають товарний характер.
Розглянемо склад і структуру товарної продукції у ПП «ДНІПРО – А – АГРО».
На підставі таблиці (див. додаток 1) можна зробити висновок, що найбільшу питому вагу у 2009 році становить продукція рослинництва 53,3% у загальній сумі товарної продукції; у 2008 році — 44,1% продукції рослинництва, а у 2009 році – 68,2%, в тому числі озима пшениця становить 15,9%, кукурудза — 53,4%, соняшник – 27,5%, овес – 3,2 %.
На підставі даних таблиці (див. табл.1.3) можна зробити наступні висновки, що у ПП «ДНІПРО – А – АГРО» дуже малий абсолютний коефіцієнт ліквідності балансу на початок року 0,05, який при нормативі повинен дорівнювати 0,2-0,25.
Коефіцієнт ліквідності балансу покриття становить на початок року 0,7, а на кінець року – 0,9, що менше нормативів, які становлять 2,2- 2,5. Це означає, що у ПП «ДНІПРО – А – АГРО» недостатньо ліквідних активів, щоб покрити свої короткострокові забов’язання.
Показники платоспроможності за 2007 рік
Розрахувавши таблицю (див. табл. 1.4) можна зробити висновок, що підприємство не платоспроможне, бо коефіцієнт платоспроможності 0,2, який менше 1, нормативного значення коефіцієнта платоспроможності.

Название: Облік, аналіз і аудит операцій на рахунках у банках в національній валюті на підприємстві пп дні
Раздел: Рефераты по бухгалтерскому учету и аудиту
Тип: реферат
Добавлен 13:45:36 05 июня 2011 Похожие работы
Просмотров: 52
Комментариев: 14
Оценило: 1 человек
Средний балл: 5
Оценка: неизвестно   Скачать

1. Вартість валової продукції в спів ставних цінах 2005 р., тис.грн.
2. Вартість товарної продукції, тис.грн.
1.Грошові кошти і поточні фінансові активи, тис.грн.
2.Дебіторська заборгованість, тис.грн.
ІІ. Корокострокові забовязання, тис.грн.
ІІІ. Коефіцієнт ліквідності балансу
1.Грошові кошти і поточні фінансові інвестиції, тис.грн.
2.Дебіторська заборгованість, тис.грн
3.Товари і готова продукція, тис. грн
ІІ. Короткострокові забо’язання, тис. грн
1.Короткострокові кредити банків, тис.грн
2.Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, тис. грн
3.Інша кредиторська заборгованість, тис.грн
Перевищення платіжних засобів над поточними забов’язаннями, +
Перевищення поточних забов’язань над платіжними засобами,-
Срочная помощь учащимся в написании различных работ. Бесплатные корректировки! Круглосуточная поддержка! Узнай стоимость твоей работы на сайте 64362.ru
Привет студентам) если возникают трудности с любой работой (от реферата и контрольных до диплома), можете обратиться на FAST-REFERAT.RU , я там обычно заказываю, все качественно и в срок) в любом случае попробуйте, за спрос денег не берут)
Да, но только в случае крайней необходимости.

Реферат: Облік, аналіз і аудит операцій на рахунках у банках в національній валюті на підприємстві пп дні
Сочинение Описание Памятника Воину Освободителю
Реферат: Основные экологические проблемы на современном этапе. Экологическое состояние атмосферного воздуха в Белгородской области
Курсовая Работа 9 Мая
Первым Древнерусским Сочинением Рассказывающим О Риторике Было
Реферат: Курс читается в 8 семестре для студентов специализация экологическая геология Объем курса
Реферат: Психодиагностические методы исследования личности
Реферат: Отчет по ознакомительной практике в ООО Волна
Контрольная работа по теме Конкурентная среда фирмы
Эссе На Тему Горы На Казахском
Реферат по теме Проект линии по производству кеты чанового охлажденного посола
Курсовая Работа На Тему Теоретические Основы Осуществления Управленческих Нововведений На Малых Предприятиях
Курсовая работа по теме Конфлікти і характери у драматургії В. Винниченка
Расчетно-аналитическое исследование показателей пожарной опасности веществ и прогнозирование динамики
Курсовая Работа На Тему Юридическая Ответственность Лица
Реферат: Особливості проведення бюджетної реформи в Україні
Реферат: Ярослав Мудрый 4
Курсовая работа: Еволюційний шлях розвитку книги
Научный Стиль Диссертации
Реферат: Право собственности в сфере недропользования на территории России
Реферат по теме Изменения мочевой системы при беременности
Реферат: Создание первого электродвигателя
Реферат: Реклама в ЗМІ
Курсовая работа: Особенности продвижения банковских услуг

Мой любимый былинный герой – это Илья Муромец. Мне очень нравится описание этого богатыря в былине про Илью Муромца и Соловья – разбойника.
Илья Муромец, настоящий защитник русской земли. Он не может проехать мимо беззащитных людей. В былине это описано тем, что Илья Муромец по пути в Киев – град проезжал мимо Чернигова и увидев силу несметную решил помочь черниговцам. Он побил всех их врагов и взамен ничего не потребовал, а только попросил показать ему дорогу прямоезжею в  Киев – град. Черниговцы, жалея своего спасителя, попросили не ехать этой дорогой, потому что, у креста Леванидова сидит Соловей – разбойник Одихмантьев сын. Своим криком и свистом, он все лазоревы цветочки осыпает, да людей убивает. Но и тут Илья Муромец свою храбрость проявил. Не испугался он, не послушал черниговцев и поехал дорогой прямоезжею. А так как богатырём он с рождения был, смертельный крик и свист разбойника его не погубил. Выстрелил Илья  Муромец в разбойника и выбил ему правое око косицею. Приехав в Киев – град он не стал хвалиться. Как надобно покланялся он князю и присутствующим и дождался вопроса князя о прибытии его в Киев. Во время рассказа своего, он ничуть себя не вознёс и спокойно предложил князю посмотреть на разбойника, который находится у него во дворе. Для того, что бы потешить князя, Илья Муромец приказал Соловью – разбойнику засвистеть в полсвиста соловьиного и закричать в полкрика звериного. Но соловей засвистел во всю силу и закричал во всю мощь. Все кроме испуганного князя Владимира и Ильи Муромца попадали мёртвыми. После такого действия Соловья – разбойника, Илья Муромец убил его.
Общие черты характера Ильи Муромца, это храбрость, смекалка, бесстрашие, любовь к своему народу и ненависть к врагам своей родины. Илья Муромец, это богатырь, подвиги которого, восхищают и воспеваются людьми

Былины — неотъемлемая часть русского фольклора. Богатырь Илья Муромец — один из самых любимых героев русских былин. «Илья Муромец и Соловей-Разбойник» рассказывает нам о том, кто такой Илья Муромец, откуда он родом и как стал могучим богатырем.
Илья Муромец — это реальный, а не выдуманный, человек, что отличает былину от сказки. По преданию, родился он в небольшом селе Карачарове, под городом Муромом. Илья был единственным сыном у немолодых родителей — простых крестьян. Он тридцать три года просидел не выходя из дому, не в силах подняться с места. Сидел бы он сиднем и дальше, но судьба приготовила для Ильи другой путь… Проходили через село Карачарово старцы, калики перехожие, благодаря которым и стал Илья защитником Руси. Напившись заговоренной воды и сделав первый шаг, Илья, можно сказать совершил первый свой подвиг — победив самого себя, свои страхи и сомнения.
На пути к «стольному Киеву-граду», ко дворцу Владимира Красна Солнышка, Илья в одиночку побеждает целое войско, осадившее Чернигов. Вопреки уговорам жителей города стать черниговским воеводой, Илья решает продолжить свой путь в Киев. Он разгромил врагов не ради награды, а из сострадания к осажденным людям. Оказав помощь черниговцам, Илья продолжает свой путь, следуя своему предназначению: сражаться со злом.
Любой герой не был бы таковым, если б ему не пришлось на своем пути совершать героические поступки, наказывая разных злодеев. Первый из них, с которым пришлось вступить в поединок Илье Муромцу — Соловей-Разбойник. Если образ Ильи олицетворяет добрую силу, то Соловей-Разбойник — концентрация силы злой. В отличие от героя-богатыря, образ Соловья — полностью вымышленный, сказочный. Он вобрал в себя заботы русского народа, которому в конце X — начале XI веков, приходилось противостоять набегам степных кочевников. «Свищет злодей по-соловьему, кричит по-звериному, и от посвиста соловьего да от крику звериного трава-мурава пожухла вся, лазоревы цветы осыпаются, темные леса к земле клонятся, а люди замертво лежат!» — в этих словах словно слышется дыхание степного ветра-суховея, несущего смерть и разруху.
Победив Соловья-Разбойника, Илья привозит плененного злодея в Киев. Мне очень нравится эпизод, когда по настоянию князя Владимира, Илья приказывает Соловью-Разбойнику «свиснуть в пол-свиста» и все бояре, да и сам князь начинают прятаться со страху. По-моему, в этом эпизоде русские люди, передававшие былину из уст в уста, отразили свое отношение к власти и мнение о том, что никакой правитель не сможет защитить свое государство без поддержки народа.
Илья Муромец совершает свои подвиги не ради княжеской награды, а ради Руси-матушки. В служении русскому народу он находит свое призвание. Потому-то, очутившись на перекрестке трех дорог, он едет в ту сторону, которая пророчит погибель. Но могучему богатырю «смерть в бою не писана». «Повернул коня старый казак Илья Муромец и поехал в стольный Киев-град нести службу ратную, биться с ворогами, стоять за Русь Великую да за русский народ!» Этими словами заканчивается один из пересказов былины об Илье Муромце и Соловье-Разбойнике. Но на самом деле, это не конец, а только начало ратного пути легендарного богатыря, удел которого — вечно сражается со злом, воплощенным в разных обличьях.